Стаття Андрія Мартинюка спеціально для сайту Представництва Фонду ім. Генріха Бьолля в Україні

29 листопада 2016 року був завершений процес насування нової захисної арки на зруйнований реактор в Чорнобилі. Проект був профінансований Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР). Ця подія в черговий раз підтверджує необхідність урахування всеохоплюючої концепції безпеки, особливо, коли мова йде про надання грантової допомоги від Європейських інституцій. Коментує ситуацію Андрій Мартинюк, голова правління громадської організації «Екоклуб», м. Рівне.

Сумно констатувати, що спорудження конфайнменту на Чорнобильській  АЕС – це на сьогодні наймасштабніший проект,  в Україні. Спорудження конфайменту є найбільшою частиною  Плану здійснення заходів на об’єкті «Укриття» (Shelter Implementation Plan).

Конфайнмент – це арка, яка споруджена поруч з четвертим блоком ЧАЕС та буде насунута на  зруйнований блок. Вона захищатиме рештки блоку від потрапляння опадів та дозволить розібрати старий саркофаг, який втрачає свої властивості. Крім конфайнменту, План містить заходи з  захоронення великої кількості радіоактивних відходів, палива та паливовмісних матеріалів, які утворилися після Чорнобильської катастрофи на території станції. Загальна вартість Плану станом на 2016 рік оцінюється у 2,1 млрд. євро, а власне конфайнменту у близько 1,5 млрд. євро. Завершення Плану очікується у 2017р. У 1997р., коли План був прийнятий, планувалося його завершити до 2012р. з кошторисом у 768 млн. доларів. При цьому, його реалізація не гарантує безпеку місця катастрофи. Він лише на певний час знизить ймовірність потрапляння у довкілля радіоактивних речовин і лише за умови постійного обслуговування, коштів на яке, наразі, бракує.

Не дивлячись на масштаби та значення для довкілля, початок насування арки на зруйнований блок привернув більше уваги світових ЗМІ аніж мільйони українців, які страждають від соціальної та економічної криз, спричиненої збройним конфліктом з Росією. Єдиний державний оператор усіх українських атомних станцій «Енергоатом» виголошує переможні промови про виробництво більш ніж половини усієї електрики в країні. Та крім Чорнобиля, який уже давно не є головною біллю атомної енергетики, в Україні є й інші загрози, безпосередньо пов’язані з такою великою часткою АЕС у енергетичному балансі..

Енергоатом продає електрику у оптовий ринок за ціною, яка включає лише операційні витрати та купівлю свіжого палива. На фінансування решти видатків (як то виведення з експлуатації, безпека блоків, поводження з відпрацьованим ядерним паливом і відходами) кошти в тарифі не передбачені. Тобто, розмір тарифу штучно занижений.  Усі недофінансовані видатки – це  потенційна небезпека для українців, а, подекуди, і для громадян інших держав.

У 2014р. ЄБРР та Євроатом прийняли рішення про виділення кредиту у розмірі 300 млн. євро кожен на програму підвищення безпеки українських АЕС. Ще 600 млн. євро має виділити сам Енергоатом. Програма мала бути завершена у 2017р. та уже зараз зрозуміло, що цього не трапиться через відставання зі сторони Енергоатому.

Хоча термін «підвищення безпеки» подобається всім та сама планована діяльність не така однозначна. Енергоатом планує продовжити терміни експлуатації 12 блоків, по 5 найстаріших рішення уже прийнято. Контролює підготовку до продовження термінів експлуатації та власне приймає рішення Державна інспекція ядерного регулювання України. Цей незалежний орган постійно звітував про неповне та невчасне виконання заходів з підготовки блоків до продовження. Очевидно, через низьку ціну на атомну електрику Енергоатом не зміг повністю виконати заплановані заходи. Власне, його представники постійно скаржаться на дефіцит коштів.

Після скарги Екоклубу рішенням Комітету з питань імплементацїі Конвенції Еспо продовження термінів експлуатації блоків РАЕС 1 та РАЕС 2 підпадає під дію Конвенції. Це означає, що 1) країна має забезпечити виконання повноцінної процедури оцінки впливу проекту продовження блоків на довкілля; та 2) провести транскордонні консультації з цього приводу. Ці пункти не були виконані для жодного з рішень про продовження термінів експлуатації блоків в Україні.

Оскільки дуже складно розділити діяльність на категорії «підвищення безпеки» та «підготовка до подовження терміну експлуатації», то виникає питання, чи не фінансував банк розвитку – ЄБРР – підготовку до подовження, що може бути розцінено як порушення Конвенції Еспо.

Інше фінансове питання, яке поки не стало предметом тривалих міжнародних консультацій, є наповнення фінансового резерву для зняття блоків з експлуатації. Цей резерв має наповнюватися з прибутку Енергоатому, бути достатньо великих та захищеним від інфляції. Зараз виконується лише перша умова і то не щороку. Інформацію про стан резерву виявити не вдалося. З повідомлень у фахових публікаціях видно, що відрахування оператора у кілька разів менші від мінімально необхідної суми. Ця обставина є приводом для масштабного тиску на регулятора. Адже у разі його відмови продовжити термін експлуатації одного з блоків, виникне необхідність його знімати з експлуатації. Ніхто не знатиме, що робити з старим блоком, який не приносить прибутку і на який немає проекту зняття з експлуатації.

Найстрашніше наприкінці. На березі Дніпра, за 250 км від зони бойових дій знаходиться найбільша в Європі Запорізька АЕС, на майданчику якої розташоване сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП). Зараз сховище складається з 137 контейнерів, кожен вагою 144 тони, які розміщені під відкритим небом. Вони вміщують відпрацьоване ядерне паливо – найбільш радіоактивний матеріал на станції, який може бути використаний для брудної атомної бомби. Нам невідомо, що станеться, якщо одна з широко використовуваних зараз на Донбасі систем залпового вогню вцілить у ЗАЕС або ССВЯП. Це простіша задача, ніж вцілити у пасажирський літак на висоті 10 км, а Росія має на озброєнні більш ніж достатньо високоточної зброї. Уряд говорить про глибокоешелонований військовий захист АЕС та виключити ризики підготовленої атаки на АЕС ніхто не може.

Накопичення ВЯП у тимчасових сховищах станцій спричинено відсутністю коштів та реакцією на агресивну поведінку Росію, яка раніше приймала на тимчасове зберігання та переробку українське ВЯП. Щоправда, політична криза не заважає купувати свіже паливо у тієї ж Росії. При тому всьому, Україна не має жодної концепції фінального рішення у поводженні з радіоактивними відходами АЕС. І ССХВЯП на ЗАЕС, і проектоване сховище для інших станцій реалізують концепцію відкладеного рішення, при якому вирішувати створені нами проблем будуть прийдешні покоління.

Як і у всіх інших питання, Україна має перейти до довготермінового планування у галузі атомної енергетики аби йти по шляху  високорозвинених країн. Для цього слід провести широку дискусію та розробити таку методику утворення ціни на атомну електрику, яка б враховувала всі витрати. Держава повинна забезпечити повномасштабну вчасну реалізацію всіх заходів безпеки АЕС включно з врахуванням можливості збройної атаки на ядерні об’єкти. І лише після виконання цих умов, банки розвитку мають надавати кредити Енергоатому. У свою чергу, ЄБРР має підтримувати перехід економіки, а не консервацію кризи галузі шляхом надання кредитів. Інший шлях, яким досі йде Енергоатом, влучно названий в українському прислів’ї «полу деру та спину латаю», вестиме до подальших аварій та катастроф. Невідомо тільки, чи буде по українцям до снаги платити повну вартість «дешевої» атомної електрики.

Посилання:

  1. Chernobyl: a sitetransformedhttp://www.ebrd.com/what-we-do/sectors/nuclear-safety/chernobyl-overview.html
  2. ZombiereactorsinUkrainehttp://bankwatch.org/our-work/projects/nuclear-power-plant-safety-upgrades-ukraine
  3. В. М. Васильченко, О. М. Масько, О. А. Пуртов. Оновлення концепції зняття з експлуатації діючих атомних електростанцій україни // Ядернаенергетикатадовкілля, № 1 (3), 2014

Андрій Мартинюк, голова правління громадської організації «Екоклуб», м. Рівне

Андрій Мартинюк має освіту інженера-еколога, у студентські роки був одним із співзасновників ГО «Екоклуб», яку зараз очолює. Андрій має більше ніж 12-річний досвід громадської діяльності, займається плануванням та реалізацією природоохоронних освітніх кампаній та проектів. Також Андрій займався науковою та викладацькою роботою у Національному університеті водного господарства і природокористування у Рівному.