У серпні та жовтні 2004 було запущено нові блоки на Хмельницькій та Рівненській АЕС відповідно. Спробуємо розібратися, кому вони, ці блоки, потрібні?

Будівництво другого енергоблоку на ХАЕС було розпочате ще у 1983 році, але через 3 роки Верховна Рада прийняла постанову „Про мораторій на будівництво нових АЕС на території України”. Це рішення було прийнято завдяки неймовірному тиску громадськості. За таку постанову люди, які живуть неподалік українських АЕС, підписувалися цілими селами.

Однак під тиском ядерного лобі будівництво відновилося у 1997 році. Доречно тут згадати, що добудова обох блоків ледь не була зупинена „громадським комітетом національної безпеки” групою студентів-юристів, які у березні 2002 року звернулися до суду, вимагаючи визнати будівництво нових енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС незаконним з причини відсутності у Національної атомної енергогенеруючої компанії „Енергоатом” позитивних висновків державної екологічної експертизи. Свої вимоги позивачі обґрунтовували нормами законів „Про охорону оточуючого навколишнього середовища” та „Про екологічну експертизу”.
Процес, який отримав назву „Громадяни проти „Енергоатому”, мав великий громадський резонанс. Однак, в решті решт, Печерський суд Києва відмовив в задоволенні позова, оскільки на той час НАЕК „Енергоатом” змогла отримати необхідний висновок (спочатку атомники заявляли, що усі потрібні висновки були отримані ще у 70-ті роки, але потім все ж вирішили провести нову експертизу).

Тут доречно буде пригадати деякі факти, які стали відомі широкому загалу під час згаданого судового процесу. Енергоблок №2 на Хмельницькій та енергоблок №4 на Рівненській АЕС добудовуються за застарілими проектами, що розроблялися в 70-80-i роки. З тих пір проект більше не переглядався, не доповнювався i не перезатверджувався.

Про це заявив під час розгляду справи представник НАЕК “Енергоатом” М.Бондар.
Розробка проектної документації для будівництва четвертого енергоблоку Рiвненської АЕС була розпочата в СРСР у 1977 році. Будівництво розпочалося у 1986 році. Як стало відомо з матеріалів справи, рівень безпеки РАЕС-4 ґрунтується на морально застарілих нормах радіаційної безпеки 1976 року, відповідно до яких було розроблено i затверджено проект.

Щодо другого енергоблоку Хмельницької АЕС, то його проектування розпочалося ще раніше – у 1971 році. Весь проект разом з погодженнями i, відповідно, рівень безпеки енергоблоку ґрунтується на Нормах радіаційної безпеки 1969 року, про що свідчать документи “для службового користування”, які містяться в матеріалах справи “Громадяни проти Енергоатому”.

Та не дивлячись на будь-які аргументи українська влада продовжувала будівництво нових енергоблоків, в кінцевому рахунку, майже виключно за рахунок громадян України. Блоки були запущені. І тут нам знову буде доречно повернутися на декілька років тому і процитувати слова президента України Л.Д. Кучми. Отож, 20 лютого 2001 року наш тодішній гарант висловлював свої думки стосовно нових вимог зі сторони Європейського банку реконструкції та розвитку. Це відбулося на прес-конференції після відвідання Кучмою Чорнобильської АЕС. Президент, серед іншого, сказав, що „компенсуючі потужності (виділення авт.) на Хмельницькій и Рівненській АЕС потрібно було добудувати і ввести в експлуатацію ще до закриття ЧАЕС” (15 грудня 2000 р. – авт.). За його словами, “ми в змозі добудувати та ввести в експлуатацію компенсуючі потужності” (виділення авт.).

І назва двох нових блоків компенсуючими потужностями далеко не обмовка президента. Саме так у той період нашої новітньої історії називали ці об’єкти всі високі посадовці, починаючи від прем’єра і закінчуючи народними депутатами та керівництвом Енергоатому. Тобто, два нових боки вирішено було добудовувати аби компенсувати втрату потужності ЧАЕС, яку, як уже зазначалось, закрили 15 грудня 2000 року. І саме на компенсуючі потужності просили кредити у західних фінансових установ, довго їм доводячи, що два нових блоки то набагато ефективніше, ніж енергозбереження і альтернативні джерела електроенергії. Але ці західні фінансові установи цілком законно висунули сучасні вимоги до безпеки блоків, які споруджуються. Це не могло не викликати бурю негативних емоцій зі сторони наших високих посадовців. Тому блоки добудували, як уже говорилося вище, майже виключно за рахунок українського платника податків.

За словами президента НАЕК Енергоатом Сергія Тулуба у найближчі 30 років „ядерна енергетика залишатиметься найбільш ефективним комерційним джерелом енергії в Україні”. Незрозуміло чому тоді усі інші постачальники енергії мають субсидувати Енергоатом. А саме це відбувається за рахунок надбавки на вартість електричної та теплової енергії усіх українських виробників. (див. Кабінет міністрів України, Постанова від 17 липня 2003 р. N 1098. „Про затвердження порядку зарахування та використання коштів цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію та переліку енергоблоків атомних і гідроакумулюючих електростанцій, будівництво яких здійснюється за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету”.) Тобто теплова та гідроенергетика субсидують свого конкурента, а усі споживачі енергії мають платити більше на користь Енергоатома. На сьогоднішній день атомна енергетика є однією з найбільш субсидованих галузей економіки. Енергоатом був фактично банкрутом у кінці 90-х років, але отримав значну державну підтримку, залишаючись у державній власності та будучи „стратегічно важливою галуззю”. Державний бюджет з року в рік надає ядерній галузі підтримку на підвищення безпеки існуючих станцій, поводження з відходами, соціальну підтримку працівників компанії, підготовку персоналу, дослідження та добудову нових блоків. Більш того, величезні кошти що мають витрачатися на виведення станцій з експлуатації перекладають на бюджет, саме так сталося з Чорнобильською АЕС, від роботи якої Енергоатом отримував прибуток, а після закриття станції витрати несе держава.

Але повернемося до компенсуючих потужностей. За роки їх будівництва ці два блоки від компенсуючих трансформувалися у просто енергогенеруючі. Відразу після офіційного відкриття четвертого блоку на РАЕС міністерство палива та енергетики оголосило про підписання контракту на експорт 500 млн. кіловат-годин на місяць до Росії. Цей контракт діятиме у листопаді та грудні, але швидше за все його продовжать і на 2005 рік. Це не дивлячись на те, що Україна уже експортує електроенергію до декількох країн.

Тож не дивуйтесь заголовку статті. Все просто. Гондурас позиціює себе на зовнішньому ринку як країна, у якій просто не має природоохоронних законів. Таким чином ця країна хоче залучити якомога більше зовнішніх інвестицій. Ситуація в Україні ще гірша. Ніяких зовнішніх інвестицій від запуску нових блоків наша держава не отримала. Наш уряд побудував ще одне „брудне” виробництво в країні, прибутки (якщо їх так можна назвати) від якого опиняться невідомо де. В Україні вистачає енергогенеруючих потужностей, нові атомні блоки потрібні уряду виключно для експорту електроенергії. Але чи потрібні вони народу України?
Андрій Мартинюк. Екоклуб. Рівне