Чому життєвий цикл шафи часів НДР довший від шафи від популярних виробників меблів, таких як IKEA чи Jysk, хоча обидві виготовлені з ДСП та розраховані на масмаркет? Хоча перший предмет інтер’єру для багатьох “застарів” з естетичної точки зору, другий насправді матиме високий шанс застаріти з багатьох практичних аспектів.
Чому це відбувається?
Заплановане застарівання товарів – це стратегія, коли виробники роблять все можливе, щоб їх продукція виглядала надійною, але не була такою в процесі експлуатації. Простіше кажучи, деяка продукція була навмисне створена так, що через певний проміжок часу вона застаріла або ж взагалі стала непридатною до використання. Одним з методів виробника передчасно “зістарити” продукцію є використання дешевих компонентів, яких, однак, буде достатньо для планового життя товару. Часто заплановане застарівання створює умови, за яких вартість ремонту товару стає порівнянною з вартістю заміни. В деяких випадках заміна елементів через їх особливості може коштувати навіть дорожче, ніж купівля нової речі (згадайте хоча б вартість заміни скла на останніх моделях IPnone чи ремонт зарядного пристрою). Певні товари взагалі можуть бути створені максимально необслуговуваними або не багаторазовими.
Згадайте, коли ви востаннє замінювали щось у своєму повсякденному житті: зламаний кабель зарядного пристрою, мобільний телефон, перегорілі лампочки, побутова техніка та багато дрібних побутових речей, які було простіше викинути, ніж лагодити. Тепер згадайте представників старшого покоління, в яких досі збереглись “древні” телефони, радянські предмети меблів, аксесуари, одяг, які й досі перебувають в чудовому стані. В цій ситуації для декого може здатись, що ремарки на кшталт “раніше робили краще” чи “ось в часи радянського союзу робили на віки, а сьогодні…” виправдані та мають сенс, однак це не зовсім так.
Історія планового застарівання почалась в часи, коли процеси масштабного та масового виробництва лише набирали обертів. Наприклад, ще в 1925 році, коли електричні лампочки відносно нещодавно почали виготовляти серійно та запускати в продаж, міжнародна група компаній (серед яких популярні й досі General Electrics та Philips) висунули ідею обмеження терміну експлуатації лампочки до 1000 годин. Це мало підвищити рівень повторної купівлі товару та збільшити обсяги виробництва та, відповідно, прибутки. До 1939 року така практика компаній залишалась невідомою широкому загалу, допоки Друга світова війна не вплинула та ускладнила умови для міжнародної торгівлі та бізнесу.
Швидкий технічний прогрес, який набрав обертів у ХХ ст., призвів до ще одного виду запланованого застарівання – функціонального, за якого компанії вводять нову технологію, що цілком замінює стару. Наприклад компанія, яка продавала відеомагнітофони, одночасно розробляла пристрої запису DVD, активно роблячи свій існуючий товар застарілим, шляхом наділення заміни (DVD) великими функціональними можливостями та перевагами. Особливістю такого застарівання є те, що всі супутні товари також підпадають під його вплив, наприклад утримувачів відеокасет чекала та ж сама доля що і відеокасети.
Досить сучасною та ефективною стратегією планового застарівання та збільшення прибутків є так звана “подвійна вартість”, коли замість того, щоб мати один функціонуючий продукт, покупець повинен витрачати гроші на додаткові “примочки” або комплектуючі. Прикладом цього є модель бритви зі змінними лезами, мобільні пристрої, до яких необхідно купувати лише певний тип гарнітури чи інші комплектуючі, картриджі до принтера, що досить швидко закінчуються, та будь-які товари, що можна замінити лише в тому випадку, якщо вони були виготовлені одним і тим самим виробником.
В умовах розквіту споживацького підходу до життя з’явився ще один вид застарівання – так зване уявне або ж суб’єктивне застарівання. Не всі товари можуть підпадати під процес навмисного здешевлення виробництва чи зниження якості, в цьому випадку виробники покладаються виключно на сучасні тенденції та філософію консюмеризму, коли споживання товарів набрало зовсім інших обертів через ряд факторів. Для прикладу, виробництво дорогої техніки чи автомобілів, архітектурний чи інтер’єрний дизайн, мода та сфера краси та здоров’я покладаються більше на тренди та модні тенденції, коли споживач самостійно висловлює бажання купувати новий “кращий та більш сучасний” товар. Для цього компанії користуються широким рядом рекламних прийомів, вивчаючи потреби та психологію сучасного споживача, та фічеманією – розширенням функціональних можливостей в більш нових версіях продукту.
Вплив запланованого застарівання товарів на людину та довкілля
У запланованого застарівання є ряд прихильників, які стверджують, що воно прискорює технічний прогрес і сприяє матеріальному добробуту. Дійсно, створення нових або розширення існуючих виробництв дає нові робочі місця та сприяє економічному і технологічному розвитку. Дешевші та цілком замінні товари дали змогу людям з абсолютно різним рівнем прибутку доступ до широкого ряду товарів, часто базових та необхідних для комфортного життя.
Деякі бізнес-аналітики вважають, що твердження про навмисне зістарювання є не цілком доречним, оскільки в умовах високої конкуренції довговічність продукту неминуче стає одним з пунктів, за яким компанії намагаються обігнати один одного. Багато сучасних споживачів досить добре знаються на широкому асортименті товарів та намагаються вибрати такі, які слугуватимуть довше, що частково пов’язано з розвитком Інтернет-магазинів та можливості прочитати численні відгуки про товар.
Функціональне застарівання взагалі не залишає виходу для більшості людей, оскільки використання старих технологій та приладів лише ускладнює повсякденне життя та вимагає витрати часу, наприклад, навіщо надсилати факс, якщо можна відправити будь-які файли електронною поштою. Різні застарілі гаджети стають скоріше предметами розкоші, дизайну чи стилю, ніж щоденною необхідністю.
Однак, при збільшенні обсягів виробництва, кількість відходів та сміття збільшується в геометричній прогресії. Звісно, частину з таких “одноразових” ненадійних товарів можна переробити чи утилізувати, все ж більшість з них опиняється на сміттєзвалищах. Наприклад, використана одноразова бритва не піддається переробці. Більше того, при самому виробництву здешевлення товарів означатиме використання менш якісних, часто менш екологічних та навіть менш безпечних матеріалів. Для прикладу, Greenpeace навіть почав кампанію проти Apple через різні екологічні проблеми, пов’язані із наявністю в IPhone апаратних компонентів і отруйних речовин, не призначених для вторинної переробки.
Серед інших проблем, які створюють виробники є безповоротне витрачання невідновлюваних ресурсів і енергії, а надмірне споживання спричиняє лавиноподібне наростання ланцюгів постачання.
Як виживати в умовах надмірного споживання, де планове застарівання товарів стало буденністю?
Звісно, першим пунктом є досить очевидне та, здавалось би, просте рішення, а саме – усвідомлене споживання. Однак, в свідомості більшості розумне споживання буде асоціюватись з покупкою дорожчих товарів, адже “чим вище якість, тим вища ціна”. Це лише частина правди, адже погляди на кшталт “Навіщо купувати дорогі побутові предмети, які невідомо скільки слугуватимуть, якщо можна взяти за ці гроші 10 менш якісних, які в сумі прослужать довше” мають зворотний бік. Люди, що часто купують дешеві речі, переплачують в рази, оскільки подібний підхід на практиці змушує купувати більше. Саме на це розраховані магазини типу “Все по 2 гривні”, або відомий американський “Dollar Tree Store”. Їх прибутки базуються на тому, що люди рідко купують лише одну річ в такому магазині. Купуючи необхідну річ, наприклад, батарейки, та проходячи повз рядів інших, здавалось би “життєвонеобхідних” товарів, споживач часто бере ще щось, витрачаючи так звані “зекономлені” гроші. Подібні покупки, що не обмежують бюджет покупця, надихають повертатись знову і знову.
То як уникнути витрачання грошей на товари, які невдовзі застаріють, якщо фінанси не дозволяють купувати “дороге та якісне”?
- Перш за все, переглянути свій побут: ревізія поточних речей дасть вам чітке розуміння того, що вам дійсно потрібно, чим ви користуєтесь кожного дня і що лежить на поличках без діла. Не обов’язково бути мінімалістом, але підхід на кшталт: чим би я користувався, якби завтра мені довелось переїхати на нову квартиру з двома валізами” є дуже ефективним. Можна навіть прожити цілий рік, маючи менш ніж 100 речей.
- Розмежувати поняття “Хочу” та “Потебую”. Якщо у вас немає жодної парасолі восени, це потреба, а якщо хочете нову, бо попередня набридла, – це вже бажання чи примха. Здавалось би просто, але наскільки часто ми переконуємо себе, що “бажане” є “необхідним” замість того, щоб витратити гроші на щось необхідне, але нематеріальне, наприклад, хобі чи саморозвиток.
- Оцінювати окупність товарів: за скільки якісна багаторазова бритва окупиться, якщо ви перестанете купувати одноразові, які функції нового гаджету позитивно вплинуть на вашу продуктивність, за скільки часу енергозберігаюча лампочка окупить звичайну? Звісно, часом є речі, які ви використовуєте дуже рідко й переплачувати за них немає сенсу, але ви будете здивовані, підрахувавши, наприклад, скільки грошей витрачається на подібні побутові товари.
- Обирати класику. Купивши якісні брендові класичні окуляри ви виграєте як в якості, так і універсальності: такі окуляри завжди будуть в тренді, одночасно з тим одна пара прослужать роки та замінить кілька кольорових “трендових”, а капсульний гардероб ще й зменшить витрачання часу на підбір одягу щоденно. Це стосується не лише одягу, але й всього: вибір базового мінімалістично стилю для ремонту, класичних якісних меблів та будматеріалів дасть можливість не турбуватись про ремонт найближчий десяток років, а “набриднувший” дизайн можна буде бюджетно оновити лише через зміну розташування чи додавання деталей. Якщо ви стали свідком “євроремонтів” 2000-х, ви чудово розумієте, про що йде мова.
- Купуйте “з других рук”. Часи стигматизації секонд-хендів пройшли, блошині ринки та вінтаж популярні зараз як ніколи, часто навіть можна ще й допомогти іншим, купуючи речі на благодійних барахолках чи магазинах. Серед вживаного чи стокового одягу можна знайти речі чудової якості, дизайнерський одяг та речі з переробленого або органічного матеріалу, що слугуватимуть значно довше, ніж одяг з масмаркету. А на барахолках часом можна знайти як предмети декору, так і книги, меблі, техніку тощо.
- Так званий Upcycling – творче повторне використання, яке, на відміну від вторинної переробки, не вимагає додаткових виробничих витрат на промислову переробку. Простіше кажучи – берете стару річ, переосмислюєте, перероблюєте, ремонтуєте та надаєте їй абсолютно нових властивостей та вигляду. Це стосується всього: одягу, предметів декору, меблів тощо. Для прикладу, офіс можна зробити стильним та комфортним, зекономивши гроші, лише правильно інтегрувавши радянські меблі в інтер’єр та додавши яскраві акценти.
Це лише кілька з можливих рішень проблеми застарівання речей, кожен з яких не вимагає витрачання великих коштів чи цілковиту відмову від споживання, але кожен з яких має на меті усвідомлене ставлення до речей, переосмислення споживання та креативного мислення, адже зміна підходу призводить до змін як проблеми застарівання, так і проблеми особистого екологічного сліду. Тому споживайте усвідомлено та завжди розглядайте альтернативи.
Ця стаття видана в межах Ініціативи з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні, що здійснюється Міжнародним фондом “Відродження” за фінансової підтримки Швеції.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам цієї статті і не обов’язково відображають погляди Уряду Швеції. Відповідальність за зміст статті несе виключно ГО “Екоклуб”.