11 грудня Нарада сторін Конвенції Еспо* прийняла Керівництво щодо застосування конвенції до продовження строків експлуатації атомних станцій. Воно має на меті урегулювати складні питання, пов’язані із процедурою оцінки транскордонного впливу на довкілля, які виникають під час продовження термінів експлуатації старих енергоблоків.
До прийняття керівництва, обговорення якого тривало три роки, причетні українські активісти, зокрема, Екоклуб та Ресурсно-аналітичний центр «Суспільство і довкілля». У 2011 році подали до Комітету скаргу про недотримання домовленостей Еспо під час продовження термінів експлуатації старих енергоблоків Рівненської АЕС (1,2).
Про те, що відбувалося упродовж цих 9 років – від моменту подачі скарги до прийняття керівництва, що має запобігати сумнівним проєктам та негативним наслідкам для людей та довкілля – ми запитали в Андрія Андрусевича, міжнародного експерта із правової охорони довкілля, члена правління та старшого аналітика Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля».
Ек.: Що, власне, таке – ця Конвенція Еспо і що означає рішення це рішення Наради сторін Конвенції Еспо? Як це рішення вплинуло або вплине на атомні станції?
А.А: Конвенція Еспо – це міжнародний договір, який визначає зобов’язання держав здійснювати оцінку транскордонного впливу на довкілля діяльності, що планується на їх території. Сторонами конвенції є понад 40 держав Європи, Кавказу та Центральної Азії. Це рішення, по суті, встановлює додаткову сферу застосування конвенції – діяльність із продовження строків експлуатації АЕС.
Ек.: Із прийняттям керівництва що зміниться у процедурах ухвалення рішення про подовження строків роботи АЕС? Чи може бути скасоване рішення про подовження термінів експлуатації АЕС, якщо ухвалене із порушеннями міжнародних договорів, зокрема конвенції Еспо?
А.А: На мою думку, головне, що зміниться – це те, що вимога щодо транскордонної оцінки впливу тепер стосуватиметься не лише України (щодо якої було прийняте спеціальне рішення у 2014 році). Окрім того, це відкриває шлях для розгляду усіх таких справ, які були призупинені в Комітеті з питань імплементації (спеціальному органі, що слідкує за тим, як держави виконують вимоги конвенції).
Ек.: Андрію, пригадуєте, які основні зауваги у громадськості були до продовження строків роботи 1,2 енергоблоків Рівненської АЕС? Як виникла ідея звернутися до комітету Еспо?
А.А: Наскільки я пригадую таких зауваг було дві: перша, це повна відсутність публічної дискусії в Україні щодо такого важливого питання, друга – це відсутність, на думку громадськості, належних можливостей, щоб висловити свої застереження.
Ідея виникла за зверненням Екоклубу до мене, які шукали шляхи вплинути на рішення по Рівненської АЕС 1,2 і по іншим АЕС. На той час (кінець 2010 року) це була доволі революційна ідея: обґрунтувати, що мала бути проведена оцінка впливу на довкілля (ОВД) у процесі прийняття рішення щодо продовження терміну експлуатації (ПТЕ). Ми звернулись зі скаргою до Комітету з питань імплементації Конвенції Еспо і, несподівано, нам вдалось переконати його. Так було прийнято рішення комітетом, а в 2014 році – Нарадою сторін конвенції (найвищий орган). Після цього, ідея щодо ОВД в процесі ПТЕ була активно підхоплена антиядерними рухами в ЄС.
Ек.: Чи змінилося або має змінитися українське законодавство, після того, як Україну визнали порушницею міжнародного договору? Чи Україна має робити щось інше, щоб не бути порушницею міжнародних природоохоронних угод?
А.А: Ядерна сфера є об’єктом складного і комплексного правового регулювання в Україні. На мою думку, саме в ядерному законодавстві треба шукати і втілювати можливості щодо інтеграції ОВД у процес прийняття рішення щодо ПТЕ. Тому так, зміни потрібні. В цілому, Україна має добросовісно ставитись до виконання своїх зобов’язань, це єдина порада.
Ек.: Хто може і мусить застосовувати керівництво, чи справді його застосування підвищить безпеку застарілих атомних блоків та чи передбачає воно участь громадськості?
А.А: Переконаний, що керівництво сприятиме підвищенню екологічної безпечності АЕС. Застосовувати його мають держави, а громадськість має слідкувати за цим.
Ек.: До яких міжнародних інституцій, конвенцій можуть звертатися українці за захистом у прагненні зберегти довкілля від державних чи приватних компаній-потенційних забрудників?
А.А: Сьогодні більшість міжнародних угод у сфері охорони довкілля мають відповідні механізми, куди громадськість може звернутися зі скаргами. Не всі вони дають можливість “автоматично” ініціювати справу, проте можуть бути дієвими щодо впливу на державу. Безумовно, що у Європі найбільш важливими є відповідні органи в рамках Оргуської конвенції, Конвенції Еспо та Протоколу про стратегічну екологічну оцінку, Бернської конвенції. Зрозуміло, що найвпливовішим є Європейський суд з прав людини, який має значну практику розгляду екологічних справ і наразі розглядає цікаву справу щодо зміни клімату.
Ек.: Сьогодні у регіоні, з яким працює ЄЕК ООН (Європейська економічна комісія Організації Об’єднаних Націй) – а це 56 країн Європи, Північної Америки (Канада та США), Кавказу (Вірменія, Азербайджан, Грузія), Центральної Азії (Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан) та Західної Азії (Ізраїль) – понад 100 реакторів у віці більше 40 років. У найближчі 10 років їх доля буде вирішена – термін експлуатації буде продовжено або зупинено.
Прийняте керівництво у використанні громадськості може суттєво вплинути на ці процеси.
*Конвенція Еспо – міжнародний договір, що зобов’язує держави проводити оцінку впливу на навколишнє середовище комерційних проектів у випадку, коли такі проекти можуть вплинути на навколишнє середовище іншої держави. Повна назва – Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контекст. Була підписана у місті Еспо (Фінляндія) 1991 року.
Публікації за темою:
Україну визнали порушницею міжнародного договору – Конвенції Еспо
Пропозиції до міжнародного Комітету з імплементації конвенції ЕСПО