Коли в Україні почали говорити про зелену відбудову, Валерії Бондарєвій було трохи за двадцять. Разом з однодумицями вона створила молодіжну кліматичну ініціативу «Розвій», щоб молоді люди могли впливати на те, якою стане країна після війни. Сьогодні її команда бере участь у міжнародних кліматичних конференціях, працює з молоддю в громадах та просуває ідею, що відбудова має бути не лише екологічною, а й справедливою для різних груп населення.
У своїй роботі Валерія поєднує теми, які часто розглядають окремо: кліматичну політику, права жінок, молодіжну участь та психічне здоров’я. Вона переконана, що рішення про майбутнє громад не можуть ухвалюватися без тих, хто в них житиме, а жінки та молодь мають бути активними учасниками цих процесів.
Ми поговорили з Валерією про шлях до громадського активізму, створення «Розвою», екофемінізм в українському контексті, виклики молодого лідерства під час війни та про те, чому кліматичні питання стосуються не лише довкілля, а й того, якою буде Україна після перемоги.
«Коли почали говорити про відбудову, я зрозуміла, що хочу працювати саме з цією темою»
Валеріє, розкажи, будь ласка, з чого взагалі почалося твоє зацікавлення екологічним рухом і захистом довкілля? Що передувало появі «Розвою»?
Зацікавлення починалося ще в школі, коли було дуже популярне телебачення. На якомусь каналі мені трапилися документальні фільми про забруднення у світі — я побачила забруднені води, сміття, величезні масштаби. Я не могла зрозуміти, як я можу дбати про власне здоров’я, якщо є глобальні речі, які від мене начебто не залежать. Хотілося якось на особистому рівні на це впливати. Я почала помічати, як однокласники ставляться до сміття, і навіть організувала з ними прибирання в лісі. Тоді це був побутовий рівень, екологічний лайфстайл — просто те, що я могла зробити сама, маючи уявлення, що навколо твориться якийсь жах.
В одинадцятому класі у мене з’явилася перша команда. Ми з дівчатами брали участь у програмі Technovation Girls, яка залучає дівчат у бізнес та ІТ-підприємництво. Ми працювали над застосунком — соцмережею для екоактивних людей із трекером звичок. На жаль, ми тоді не перемогли, але не опустили руки. А ця тема за мною закріпилася. Я чітко усвідомила: хочу працювати з темою довкілля.
Як відбувся перехід від побутової екології до системного розуміння кліматичної кризи?
Це сталося на першому курсі, коли я приїхала на навчання до Харкова й доєдналася до першого кліматичного страйку руху Fridays for Future, заснованого Ґретою Тунберг. Тоді я ще мало знала про клімат. Для мене це було навіть трошки мемом, бо в медіа на той момент глобальне потепління часто висміювали. Але я швидко здружилася з командою організаторів і того ж року вперше поїхала на міжнародну зустріч Fridays for Future в Європу.
(Fridays for Future – міжнародний молодіжний кліматичний рух, започаткований шведською екоактивісткою Гретою Тунберг у 2018 році. Його учасники привертають увагу до проблеми зміни клімату та закликають уряди до активніших дій у сфері кліматичної політики – прим. ред.)
Там у мене стався дуже великий майндшифт, погляд на все змінився. Пам’ятаю дискусію про капіталізм, коли я вперше задумалася: а що це взагалі таке? Це допомогло мені заглибитися в соціальні й політичні питання, пов’язані з кліматом, і не сприймати це лише як технічну проблему довкілля. Кілька років я була організаторкою місцевих страйків у Харкові, а з 2021 року почала більше співпрацювати з національною командою руху.
«Війна змусила інакше подивитись на кліматичний рух»
Повномасштабне вторгнення у 2022 році стало шоком для всіх. Як воно вплинуло на твій активізм? Чи не здавалися тоді екологічні питання не на часі?
На початку я зовсім розчарувалася у своєму кліматичному активізмі. Мені здавалося, що я переживала взагалі не за те — за щось супердалеке, коли поруч була реальна загроза. Але коли перший шок минув, я побачила, чим зайнялися колеги й колежанки з руху. Вони допомагали евакуйовувати наших активісток, а паралельно включилися в міжнародну кампанію за ембарго на російське викопне паливо.
Це дало мені можливість чітко побачити зв’язок: наскільки кліматична криза й викопне паливо перетинаються з миром і безпекою. Після цього я вже повноцінно почала асоціювати себе з кліматичним активізмом, бо до того це було як щось додаткове до навчання чи роботи. Активізм став великою частиною мене.
Що спонукало створити власний проєкт? Як народився «Розвій»?
Коли в публічному просторі та екологічних колах почали активно говорити про відбудову, зокрема про зелену відбудову, ця ідея мені дуже сильно відгукнулася. Я зрозуміла, що хочу працювати саме з цією темою. Написала своїй подрузі з руху Вікторії Бол, запропонувала рухатися в цьому напрямку. Український Fridays for Future на той момент більше фокусувався на міжнародній адвокації, а нам хотілося зосередитися на зеленій відбудові всередині країни та працювати з інтересами молоді.
Близько місяця ми зважували всі «за» і «проти», вивчали, які організації вже є в Україні, чого не вистачає. Великою підтримкою стали знайомі з польського кліматичного руху Iniziatywa Wschód, які самі запускали організацію. Вони запропонували фінансову допомогу на перший рік, що дозволило нам набудувати основу.
– Зелена відбудова (Green Recovery) — це концепція відновлення інфраструктури та економіки України після руйнувань, завданих війною, на засадах сталого розвитку, енергоефективності, використання відновлюваних джерел енергії та мінімізації негативного впливу на довкілля.
– Inicjatywa Wschód (Fundacja Inicjatywa Wschód) — це польська молодіжна, екологічна та феміністична громадська організація. Вона базується у Варшаві і відома завдяки активній діяльності у сферах захисту клімату, боротьби з ультраправими силами та відстоювання прав жінок
«Жінки вже сьогодні беруть на себе значну частину відповідальності за громади»
У концепції «Розвою» звучить теза про «справедливу відбудову». Що це означає на практиці, особливо в контексті змін, які принесла війна у громади та розподіл ролей між чоловіками й жінками?
Коли чоловіки йдуть воювати — хоча жінки також воюють, ми розуміємо всі нюанси, — відповідальність за життя, життєзабезпечення та відбудову громад значною мірою лягає саме на жінок. Чоловіки на фронті виборюють країну, щоб була змога повернутися до чогось нормального, а жінки тримають тил і відновлюють простір на місцях.
Тому ми в «Розвої» переконані: лідерство жінок у громадах потрібно підсилювати. Потенціал є, жінки вже користуються ним і реалізують себе, але їм часто потрібні умови та підтримка. Рішення про зелену відбудову та майбутнє територій не можуть ухвалюватися без тих, хто реально забезпечує життя цих громад і залишається в них працювати. Нам потрібне реальне включення жінок у процеси прийняття рішень на локальному рівні, а не просто констатація того, що вони виконують усю базову роботу.
Чи стикаєтеся ви з опором, коли порушуєте ці теми під час війни?
У нас поки немає широкого прямого досвіду роботи на місцях, бо великий проєкт із молоддю в громадах тільки напрацьовується освітнім відділом. Але під наш контент у соцмережах іноді прилітають негативні коментарі. Пишуть у стилі: «жінки собі понадумували проблем», мовляв, екологія та гендерна рівність не на часі, поки чоловіки змушені воювати, і що ми нібито дозволяємо собі надто сильно мріяти про майбутнє. Це буває емоційно складно, але це лише підтверджує, що розмову про соціальну справедливість у відбудові потрібно робити глибшою.
«Екологічні проблеми ніколи не існують окремо від соціальних»
«Розвій» позиціонує себе як феміністична та інтерсекційна організація. Чому цей фокус з’явився і як ти його пояснюєш?
Ми починали з простішої місії: боротьба за справедливу відбудову та залучення молоді до кліматичної політики. Феміністичний аспект утвердився десь через рік. Ми зрозуміли, що є інтерсекційною організацією — тобто ми бачимо весь спектр різних форм ідентичностей і те, як їхній перетин впливає на вразливість або, навпаки, привілеї людей. Це дає реальну картину з нюансами і безпосередньо впливає на те, як ми ухвалюємо рішення.
Для нас це про нерозривний зв’язок питань довкілля із соціальними. В українському суспільстві цього часто не вистачає. Екологічні організації говорять про вплив клімату на вразливі групи, але ця розмова зазвичай поверхова. Кліматична справедливість — це погляд на клімат через призму політики, економіки, історії та соціальних проблем. Крім того, феміністичність для нас — це внутрішні підходи до роботи: колективна турбота, відсутність жорстких ієрархій, горизонтальні зв’язки та взаємопідтримка.
Якщо пояснювати екофемінізм людині, яка чує це слово вперше, які головні тези ти виділиш?
Для мене тут важливі два аспекти. Перший — це видимість того, що жінки в різних країнах світу часто непропорційно сильніше відчувають наслідки кліматичної кризи. Йдеться не про те, що зміна клімату впливає лише на жінок, а про те, що вже наявні соціальні нерівності можуть робити їх більш вразливими. Наприклад, у багатьох країнах саме жінки частіше відповідають за догляд за дітьми, літніми людьми, ведення господарства, тому кліматичні кризи, економічна нестабільність чи вимушене переміщення можуть накладати на них додаткове навантаження. Як молоді жінки, ми й самі є частиною цієї реальності, а також відчуваємо солідарність із жінками, які стикаються з цими викликами ще гостріше.
Другий аспект — це видимість внеску жінок у природоохоронну діяльність. Дуже часто робота, пов’язана з турботою, розвитком спільнот чи захистом довкілля, залишається менш помітною, хоча вона має велике значення. Водночас важливо розуміти, що екофемінізм не говорить про якусь «природну» чи біологічну схильність жінок до турботи про природу. Йдеться про історичні та соціальні умови, які сформували різний досвід жінок і чоловіків.
Тому для нас важливо не лише говорити про екологічні проблеми, а й дивитися на них ширше — через призму соціальної справедливості. Адже зрозуміти, кого і як по-різному зачіпають кліматичні зміни, означає шукати більш справедливі й ефективні рішення для всіх.
«До молоді часто ставляться як до людей, яким ще потрібно довести свою експертність»
Ти стала керівницею організації у дуже молодому віці. Чи доводилося стикатися з упередженнями щодо віку чи статі з боку колег, чиновників чи інших людей, які ухвалюють рішення?
Ще до офіційного запуску «Розвою» ми спілкувалися з Міністерством довкілля щодо ідеї створення інституту молодіжного делегата до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Така практика поширена в багатьох країнах, а в Україні вже існують молодіжні делегати до Генасамблеї ООН та інших міжнародних майданчиків. Реакція на цю ініціативу була різною, і не всі бачили в ній необхідність.
Загалом у розмовах про системне залучення молоді іноді складається враження, що молодим людям доводиться додатково доводити свою компетентність. Механізми участі існують, але не завжди вони наповнені реальним змістом. Наприкінці 2024 року при Міністерстві довкілля створили молодіжну раду, однак через реорганізацію відомства вона проіснувала недовго в тому вигляді.
Мені здається, що питання не стільки у відсутності можливостей, скільки в тому, наскільки щиро сприймається молодь як партнер у формуванні довгострокових рішень. Адже саме молоді люди житимуть із наслідками політик, які ухвалюються сьогодні, і їхня участь може бути не формальністю, а важливою інвестицією в майбутнє.
Крім вікових упереджень, є загальне упередження до екологічних активістів, особливо жінок. Їх часто списують на якихось «шалених людей», які просто плутаються під ногами й заважають серйозним процесам. Це відчувається в самій динаміці розмов.
«Був період, коли я кілька місяців працювала без зарплати»
Громадська діяльність під час війни — це постійна робота в умовах стресу та невизначеності. Як ці виклики впливають на феміністичні принципи турботи, підтримки та сестринства, які ви намагаєтеся втілювати в роботі «Розвою»? Чи були моменти, коли хотілося все закрити й піти?
Так, такі моменти були, і вони стали для мене важливим досвідом. У громадському секторі бувають періоди, коли професійні виклики збігаються з особистою втомою та невизначеністю. Коли ти дуже віриш у справу, якій присвячуєш більшу частину свого життя, будь-які труднощі переживаються особливо гостро.
Був час, коли через фінансову нестабільність і накопичену втому я почала надто критично ставитися до себе, сумніватися у власних рішеннях і цінності того, що роблю. Здавалося, що зусиль вкладається багато, а результатів недостатньо, аби їх можна було одразу побачити чи виміряти. До цього додавалося відчуття самотності, яке знайоме багатьом людям у час війни.
Напевно, саме тоді я зрозуміла, що турбота про себе, підтримка близьких і визнання власних меж — це не прояв слабкості, а необхідна умова, щоб мати сили рухатися далі. І хоча кризові періоди неминучі, вони не тривають вічно. Іноді найважливіше — просто дати собі право пережити їх і не вимагати від себе постійної стійкості.
Що допомогло вистояти й не опустити руки?
Допомогла психотерапія та розуміння того, як влаштоване життя. Найбільший мій інсайт із терапії: кризові моменти — це нормально, вони бувають величезними, але їх просто треба навчитися витримувати. Рано чи пізно стає краще. Життя нелінійне, воно йде чорними й білими смугами. Коли ти перебуваєш у точці, де хочеться все кинути, треба усвідомити: саме тут більшість людей зупиняється. Якщо ти перечекаєш і проживеш це, почнеться рух далі.
Також рятують особисті захоплення. Поза активізмом я люблю подорожувати на велосипеді, люблю тварин і вишивку. Останні місяці я присвячую вишиванню картин за мотивами живопису. Моя перша велика робота — дерев’яна хатинка серед карпатських гір навесні — забрала десять місяців трудомісткої праці. Зараз уже кілька місяців вишиваю інший пейзаж і не планую зупинятися. Я обожнюю пейзажі з правильною глибиною — вони мене заворожують, я можу уявляти себе всередині картини й ніби переноситися туди. Це макове поле асоціюється у мене з домом і дитинством, воно дає колосальний спокій.
«Кліматичні питання мають стати частиною мейнстриму»
Розкажи детальніше про команду «Розвою» сьогодні.
Зараз у нашій спільноті 35 людей, з яких близько 20 — це активні членки. Ми залучаємо людей на різних рівнях: у нас є дівчата з глибокими експертними знаннями, а є початківці, які приходять із абсолютно різних сфер (політологія, економіка, філологія, охорона здоров’я, соціальна робота). Наша менеджерка спільноти, наприклад, майстриня з апсайклінгу. Головна складність зараз — те, що більшість процесів тримається на волонтерських засадах. Попри це дівчата роблять дуже багато. Пишаюся і вдячна кожній, хто долучається. Зараз ми оновлюємо систему членства: стратегічні рішення залишаються за членкинями, але ми вводимо «афілійоване членство» та поняття «союзництва» для чоловіків, які поділяють наші цінності.
Над чим працює ваша організація зараз?
Один із напрямків – міжнародне представництво: участь у конференціях зі зміни клімату, зокрема COP, та Ukraine Recovery Conference, де ми проводимо акції та комунікуємо з представниками громадянського суспільства й політиками інших країн.
У спільноті є й «амбасадорки» – наприклад, активна учасниця, яка живе в Брюсселі, бере участь у локальних подіях і представляє там позиції організації, або ж наша активістка у США, яка транслює там наші цінності.
У 2024 році ми організували міжнародний кліматичний табір у Карпатах для активістів зі Східної Європи. Східноєвропейський кліматичний рух одним із перших підтримав Україну після початку повномасштабного вторгнення і працював над кампанією щодо ембарго на російське паливо. Зараз фокус міжнародної співпраці дедалі більше зміщується ближче до України та питань її відновлення.
Великий блок роботи пов’язаний з освітою. Ми розробляємо проєкти, які допоможуть молоді з громад долучатися до просування кліматичної політики на місцях, а також працюємо над річною програмою «Школа кліматичної політики й дипломатії» для тих, хто вже працює у сфері та хоче поглибити знання й практичні навички адвокації. Окремим напрямком є молодіжна кліматична дипломатія.
В адвокаційному напрямку ми працюємо над темами кліматичної освіти у вищих навчальних закладах за принципом інтеграції питань сталого розвитку в усі спеціальності, ментального здоров’я молоді та відходу від викопного палива. Також ми є співзасновницями Всеукраїнського кліматичного тижня.
Зараз триває дослідження про бачення молоддю зеленої відбудови – серед громадсько активної молоді, яка не обов’язково займається екологією. Два роки тому в глибинних інтерв’ю розуміння зеленої відбудови часто зводилося до «садити дерева» і «сортувати сміття». Зараз люди частіше згадують адаптаційні заходи до змін клімату, енергоефективність і сонячні панелі.
Окремий напрямок – медіа. Ми розвиваємо власний YouTube-канал, створюємо нові формати та працюємо над подкастом «Де росте майбутнє», через який говоримо про кліматичну кризу, справедливу відбудову та роль молоді в цих процесах.
Нещодавно почали розвивати й мистецький напрямок. Уже долучилися до реалізації виставки «Точка неповернення», а також регулярно проводимо воркшопи з апсайклінгу – творчого повторного використання речей.
І, мабуть, один із найважливіших напрямків для нас – це розвиток спільноти. Ми прагнемо створювати простір, у якому активістки з різним досвідом і професійним бекграундом можуть знайти підтримку, навчатися одна в одної та ставати частиною інтерсекційного кліматичного руху. Для нас «Розвій» – це не лише про проєкти чи кампанії, а насамперед про людей і спільноту, яка формується навколо спільних цінностей.
Якою ти бачиш головну зміну в суспільстві, яку має принести «Розвій»? Що саме ти хочеш змінити?
Ми хочемо, щоб наше суспільство стало екоцентричним і перестало мислити, відокремлюючи себе від ресурсів планети. Наша мета — вивести кліматичну тему на рівень суспільного мейнстриму, як це свого часу відбулося з темами фемінізму чи секс-просвіти. Щоб це не сприймалося як побутове сортування пластику, а як велика, комплексна політична й соціальна дискусія.
Також ми прагнемо змінити ставлення до недооцінених тем — наприклад, підсвітити зв’язок екологічних рішень із щоденним комфортом і гідним життям людини (енергоефективність шкіл, лікарень, безпечність міст), та розпочати серйозну дискусію про деколонізацію в екологічній сфері.
Що б ти порадила дівчатам, які роблять лише перші кроки у громадському секторі, і як ти бачиш майбутнє вашого екологічного руху через 10 років?
Перше — не бійтеся помилок. Без факапів неможливо навчитися нічому. Друге — постійно навчайтеся, бо знання та обізнаність дають упевненість.
Наше завдання на наступні 10 років — створити стимули, щоб повернути спеціалістів, які зараз навчаються за кордоном, назад в Україну. Роль молодих жінок через 10 років — повністю змінити підхід суспільства до взаємозв’язків між людьми та між людиною і природою, приносячи феміністичну призму колективної турботи, взаємопідтримки та горизонтальних зв’язків. Ми маємо побудувати більш спільнотне майбутнє, засноване на турботі.
Довідка:
– Валерія Бондарєва — співзасновниця та співкоординаторка Молодіжної кліматичної ініціативи «Розвій», екофеміністка, авторка та ведуча екологічних подкастів. Розпочала діяльність з організації локальних кліматичних страйків руху Fridays for Future у Харкові (куди приїхала на навчання на перший курс), згодом долучилася до національної команди руху та міжнародних адвокаційних кампаній.
– ГО «Розвій» — молодіжна інтерсекційна феміністична громадська організація, створена Валерією Бондарєвою та Вікторією Бол під час повномасштабної війни.
Місія: Боротьба за справедливу та зелену відбудову України, посилення лідерства молодих жінок та системне залучення молоді до формування кліматичної політики.
– Книжкова рекомендація: «Ecofeminism as Politics: Nature, Marx and the Postmodern» (Аріель Селлі / Ariel Salleh). Академічна праця, яка пропонує глибокі інсайти щодо історичних витоків домінування людини над природою та рефлексує про роль патріархату в екологічній кризі.
Жінки, якими надихається Валерія:
- Наталія Гозак — досвідчена фігура українського екологічного руху, зачинателька трьох великих природоохоронних ГO. Захоплює Валерію своєю непохитною вірою та здатністю будувати сталі інституційні процеси.
- Діана Попфалуші — експертка українського екоруху, авторка екоподкасту. Надихає своєю відданістю справі та є прикладом високої експертності, здобутої через самонавчання.
Ця публікація була профінансована Європейським Союзом. Її зміст є виключною відповідальністю ГО «Екоклуб» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
