2026 рік лише розпочався, а події навколо вітроелектростанції (ВЕС) на Полонині Руна вже стали центром уваги громадянського суспільства. Ця справа виявила системні порушення, які ставлять під загрозу збереження унікальних високогірних екосистем Карпат. Це історія, що виходить далеко за межі встановлення вітряків у високогір’ї. Вона про фундаментальний принцип: чи має держава право давати «зелене світло» проєкту, коли процедура оцінки впливу на довкілля (ОВД) перетворюється на формальність, сповнену суперечностей?
З чого все почалося
Історія вітряків на Полонині Руна почалася у 2022 році, у перший рік повномасштабної війни. Через бойові дії на сході країни велике підприємство з виробництва вітрових турбін ТОВ “УК “Вітрові парки України” переїхало на Закарпаття. Компанія одразу заявила про амбітні плани: збудувати в регіоні до сотні вітряків за кілька років. Перший такий вітряк запустили в Нижніх Воротах уже на початку 2024 року. (Деталі тут)
Наступною стала Полонина Руна в Ужгородському районі. Земля належить Тур’є-Реметівській громаді — району, який роками не мав великих інвестицій та розвитку. Забудовник пообіцяв громаді 45 мільйонів гривень щороку до місцевого бюджету та соціальну допомогу: ремонт доріг та оновлення місцевої школи. (Деталі).
Однак із юридичним супроводом проєкту все пішло не за планом. У червні 2024 року компанія ТОВ «ВІТРЯНИЙ ПАРК ТУРЯНСЬКИЙ» офіційно розпочала процедуру оцінки впливу на довкілля (ОВД). Головна ідея цієї процедури проста: спочатку держава і люди вивчають, чи не зашкодять вітряки природі, а вже потім дають дозвіл на будівництво. ОВД — це запобіжник, щоб не наробити лиха, яке потім не виправити.
Але забудовник вирішив не чекати. Поки в січні 2025 року офіційний розгляд документів зупинили через суди, на самій полонині вже працювала техніка. Державна екологічна інспекція офіційно зафіксувала – компанія почала знімати родючий шар ґрунту та будувати дороги ще до того, як отримала дозвіл (Припис №012/04 від 23.06.2025). (Деталі).
Весь період 2024-2025 років та початок 2026-го супроводжувалися не лише суто адміністративним процесом, а й хвилею громадського спротиву. Природоохоронні організації, науковці та місцеві жителі об’єдналися у боротьбі за збереження високогір’я. Петиції до органів влади, сотні звернень, експертні зауваження до звіту з ОВД та численні дописи у соціальних мережах чітко артикулювали позицію: полонини не місце для промислових об’єктів.
Видача висновку і суспільна реакція
13 лютого 2026 року Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Мінекономіки) офіційно оприлюднило висновок з ОВД про допустимість будівництва ВЕС на Полонині Руна. Це рішення миттєво спровокувало нову хвилю дискусій, ставши однією з найобговорюваніших подій в екологічній сфері. Попри запевнення відомства у відповідності проєкту будівництва, детальний аналіз документів виявляє суперечності, які важко назвати несуттєвими.
Позицію держави у цьому питанні роз’яснив міністр економіки, довкілля та сільського господарства України Олексій Соболєв. За словами Соболєва, фахівці провели «максимально прискіпливий» аналіз: територія не входить до заповідного фонду, а будівництво не передбачає вирубки лісів, оскільки використовуватиметься інфраструктура колишнього військового об’єкта 1960-х років.
«Ми розуміємо занепокоєння природоохоронних організацій… проте наразі відсутні законні підстави для визнання діяльності недопустимою», — зазначив Олексій Соболєв, додавши, що інвестор зобов’язаний встановити системи відлякування птахів та змінити маршрут доріг для збереження рідкісних тритонів.
Проте саме в цьому поясненні криється головний камінь спотикання. Мінекономіки визнало використання забудовником тактики «salami slicing – нарізання салямі» (поетапного подрібнення проєкту на дрібніші частини для того, щоб уникнути оцінки впливу всього об’єкту). Олексій Соболєв прямо підтвердив, що відомство не підтримує такі практики, оскільки вони «створюють ризик обходу змісту екологічних процедур». Ба більше, Мінекономіки вже ініціює зміни до законодавства, щоб унеможливити подібні схеми в майбутньому. (Деталі).
Чому в цій ситуації мала бути відмова
Відповідно до частини 7 статті 9 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», держава має визнати діяльність недопустимою, якщо навіть після всіх захисних заходів шкода для природи залишається настільки великою, що це прямо порушує закон. У випадку з Полониною Руна існували чіткі правові підстави для такого рішення.
Тут наявні одразу кілька обставин, які ставлять під сумнів допустимість проєкту. Насамперед будівництво розпочалося з порушення містобудівного законодавства. Роботи обґрунтували реєстрацією повідомлень про початок будівництва лише окремих елементів, як-от фундаментів під вітряки. При цьому було штучно занижено клас наслідків об’єкта до «незначних» (СС1). Однак за своїми масштабами та ризиками фундаменти величезних турбін не можуть належати до цієї категорії. Класифікація фундаментів турбін як СС1 є неправомірною, оскільки цей клас призначений для об’єктів з низьким рівнем ризику (наприклад, господарські будівлі чи тимчасові споруди). З огляду на величезну висоту конструкцій, динамічні вітрові навантаження та високу вартість обладнання, такі об’єкти створюють значні ризики для довкілля та людей у разі аварії, що відповідає критеріям класу СС2 або навіть СС3. (Деталі). Таке заниження дозволило почати будівництво за спрощеною процедурою без належних дозволів, що має всі ознаки самочинного будівництва.
Закон про ОВД чітко вказує: оцінка має відбуватися до початку робіт, оскільки її мета — запобігти шкоді, а не фіксувати її. Проте будівництво доріг та фундаментів почалося до завершення процедури ОВД. Це вже спричинило негативний та безповоротний вплив на повітря, ґрунти, воду, рослинний і тваринний світ гірської системи. Оскільки шкода вже завдана, визначити заходи для її запобігання в межах процедури ОВД стає просто неможливо.
Незважаючи на те, що Мінекономіки не визнало дану плановану діяльність недопустимою, виникає питання: чому не було надано відмову у видачі висновку з ОВД? Адже наявність фактичних розбіжностей та надання недостовірної інформації суб’єктом господарювання — це законна підстава для такого рішення.
Суперечності у звіті: що саме не сходиться
Рішення про допустимість будівництва ВЕС базується на звіті з ОВД та іншій додатковій інформації отриманій під час процедури. Однак, якщо відкласти офіційні пресрелізи та зануритися в деталі документації, стає зрозуміло: «зелене світло» проєкту дали попри серйозні прогалини в екологічних дослідженнях. Звіт містить низку тверджень, які прямо заперечують як реальний стан речей на полонині Руна, так і вимоги до об’єктивності наукового аналізу. Ось ключові моменти, де цифри та прогнози забудовника розходяться з дійсністю:
- Недостовірна, суперечлива інформація опису проєкту
У звіті з ОВД на сторінці 17 вказано, що на земельних ділянках немає жодних будівель чи споруд. Проте в інших документах до цього ж проєкту зазначено, що там уже почали будувати фундаменти під вітряки. Ми бачимо очевидне викривлення реальності: забудовник подає інформацію про порожні ділянки, свідомо ігноруючи вже розпочаті на полонині будівельні процеси.
Отже інформація у звіті з ОВД є недостовірною та суперечить наданою суб’єктом господарювання додатковою інформацією.
- Недостовірна, суперечлива інформація щодо оцінки шумового впливу
Особливої уваги заслуговують розрахунки шуму, які зазвичай є одним із найважливіших факторів негативного впливу на довкілля від вітроустановок. У звіті (додаток 27) ці розрахунки стали основою для твердження, що вітряки створюватимуть допустимий рівень шуму. Однак цифри в розрахунках не збігаються з реальними характеристиками самих вітряків.
Згідно зі звітом (стор. 7), висота вежі вітроустановки має бути 100 метрів, а діаметр ротора — 151 метр. Проте в додатку № 27, де безпосередньо розраховується рівень шуму для окремих вітряків (№ 13, 17-20), використані зовсім інші параметри: висота вежі 140 метрів, а діаметр ротора 160 метрів. Оскільки гучність роботи станції прямо залежить від розмірів вежі та гвинтів, такі розбіжності ставлять під сумнів головний висновок: чи дійсно шум від ВЕС буде в межах норми.
Ще одна суттєва розбіжність виникає при порівнянні основного тексту звіту з його технічними додатками. Відстань від вітроустановок до рекреаційних зон (місць відпочинку) є вирішальною для розрахунку рівня шуму: чим ближче вітряк, тим гучнішим він буде для людей. Однак дані в різних частинах документації «розходяться» на десятки, а інколи і сотні метрів.
Для наочності ми порівняли цифри з основного тексту (ст. 116–117) та спеціалізованого розрахунку програми WindPro, що міститься в Додатку 27.
Табл. 1. Порівняння відстаней ВЕУ до межі земельної ділянки рекреаційного призначення.
| № ВЕУ | Позначка точки відповідно до розрахунку WindPro версії 3.2.737 | Відстань відповідно до Таблиці 42 звіту з ОВД | Відстань відповідно до розрахунку WindPro версії 3.2.737 (Додаток 27 звіту з ОВД) | Різниця між відстанями |
| 8 | A | 360 м | 462 м | 102 м |
| 10 | B | 300 м | 855 м | 455 м |
| 11 | C | 400 м | 487 м | 87 м |
| 12 | C | 500 м | 548 м | 48 м |
| 6 | D | 340 м | 389 м | 49 м |
| 6 | E | 360 м | 799 м | 439 м |
Наявність таких суттєвих розбіжностей у цифрах свідчить про те, що або основний текст звіту, або технічний Додаток 27 містять недостовірну інформацію. Коли дані про відстані та технічні параметри вітряків суперечать одне одному, розрахунки шуму втрачають свій сенс. Це означає, що реальний вплив станції на людей та довкілля залишається неоціненим.
- Оцінка впливу на ґрунти
Розбіжності в документації стосуються не лише розрахунків шуму чи сміття. Питання використання землі та захисту високогір’я є ще вагомішим, адже воно показує справжній масштаб трансформації Полонини Руна.
Згідно зі звітом (стор. 96), проєкт передбачає зміну цільового призначення майже всієї території, яку розглядає забудовник. Із загальної площі у 18 гектарів, відведених під ВЕС, зміна цільового призначення передбачена для 15,99 гектара. Це означає, що величезна частина гірського ландшафту фактично втрачає свій природний статус і перетворюється на промисловий майданчик за рахунок фрагментації будівництва. Цей процес розділяє цілісні екосистеми мережею доріг та парканів, що створює нездоланні бар’єри для дикої природи, порушує природний водовідвід та перетворює колись дикі гори на розрізнені технічні зони.
На сторінці 101 звіту з ОВД забудовник лише розраховує об’єм ґрунту, який він тільки «планує» зняти. Проте додаткові матеріали до цього ж проєкту свідчать про інше: на полонині вже розпочато зведення фундаментів для 9 вітряків.
Враховуючи, що площа під одну таку установку становить близько 0,6 га, загальна територія втручання вже сягнула до 5,6 га. Це означає, що розрахунки у звіті з ОВД не мають сенсу, адже вони описують майбутні дії, які насправді вже відбулися. Це пряме підтвердження того, що будівництво розпочали до завершення офіційної процедури. Зокрема, це стосується і зміни цільового призначення сільськогосподарських земель. Закон чітко забороняє таку діяльність, доки не отримано висновок з ОВД. Таким чином, матеріали звіту самі ж документують порушення, фіксуючи початок робіт на полонині без належних на те підстав.
- Недостовірна, суперечлива інформація щодо оцінки поводження з відходами
Ще одна суперечність стосується відходів будівництва (стор. 59 звіту). Забудовник вказує, що під час робіт утвориться 30 тонн будівельного сміття. У розрахунку це нібито 1 тонна на кожну вітрову установку. Однак у звіті йдеться про будівництво лише 6 таких установок. Куди мають подітися ще 24 тонни відходів або звідки взялася цифра про 30 тонн — залишається незрозумілим.
Також, недостовірність знайдена у розрахунках побутових відходів (стор. 60 звіту). Забудовник стверджує, що за весь період будівництва утвориться 51,781 тонни побутових відходів. Проте реальний розрахунок на основі даних самого проєкту дає зовсім інший результат. Якщо врахувати кількість працівників (50 осіб), норму відходів (350 кг на рік) та тривалість будівництва (трохи більше 3 років), то виходить понад 53 тонни сміття.
1080/356=3,033 роки (тривалість будівництва).
350*50*3,033=53077 кг/на період будівництва, що становить 53,077 т/на період будівництва.
Такі розбіжності в розрахунках вказують на певні технічні неточності у звіті. Це викликає запитання щодо ретельності підготовки документації та підкреслює необхідність більш прискіпливої перевірки екологічних прогнозів, від яких залежить безпека всього проєкту.
Небезпечний прецедент: чому випадок полонини Руна стосується кожного
Підсумовуючи аналіз звіту з ОВД, констатуємо : документ містить суттєві розбіжності та фактичні помилки, які неможливо ігнорувати. Неточність технічних параметрів вітряків, некоректні розрахунки відстаней до зон відпочинку – все це призводить до викривленої процедури оцінки впливу на довкілля, через що реальні ризики для природи та людей залишаються неоціненими.
Найголовніше те, що звіт з ОВД фактично задокументував пряме порушення закону: початок будівництва фундаментів ще до завершення процедури. Це перетворює превентивний інструмент захисту довкілля на формальність, що ставить перед фактом уже виконаних робіт. Якщо дозволяти будівництво на основі таких недостовірних даних, це створюватиме небезпечну практику застосування процедури і відкриє шлях до поступового знищення інших цінних екосистем.
У цій справі ми бачимо парадоксальну та тривожну ситуацію: держава фактично визнає процедурні маніпуляції що дискредитують ОВД для громадськості та бізнесу, проте видає висновок про допустимість планованої діяльності, апелюючи до відсутності прямих заборон у чинному законі. Наше бачення ситуації однозначне: такий підхід перетворює кейс Полонини Руна на небезпечний сигнал для всього суспільства.
Розвиток відновлюваної енергетики є стратегічно необхідним для України, особливо в умовах сучасної енергетичної кризи. Проте шлях до енергонезалежності не може пролягати через руйнування гірських масивів та ігнорування правових процедур.