Відбудова громад після війни повинна включати заходи з адаптації до зміни клімату та відбуватися за принципами безбар’єрності, щоб зробити публічні простори доступними для всіх верств населення. Це допоможе пом’якшити наслідки кліматичної зміни: UK Climate Impacts Programme прогнозує, що наступними роками на людство чекають гаряче сухе літо, теплі вологі зими та збільшення кількості екстремальних погодних явищ.
Як розвиток ландшафтної архітектури сприяє досягненню цих цілей? Екоклуб поспілкувався з Марією Голюк, ландшафтною архітекторкою бюро Masshtab, та дізнався, яким вимогам мають відповідати сучасні міські простори.
– Маріє, поділіться, чому обрали ландшафтну архітектуру напрямком роботи?
За спеціальністю я містопланувальниця, але одразу після завершення навчання почала працювати із міськими ландшафтами. Створення і проєктування міських просторів захопило, адже бачиш, як це впливає на місто і жителів, як змінюється їхня взаємодія із місцем, і між собою. Це надихає і спонукає створювати комфортні умови життя у містах.
– У чому цінність того, що ви робите?
Планувати міські простори – відповідальна праця. Потрібно продумувати на роки вперед. Як створити умови справедливого простору для всіх, щоб там хотілося залишатися, було комфортно і безпечно. Велика цінність робити те, що приносить задоволення людям. Більшості подобаються зелені зони, проводити дозвілля у парках та скверах. Тому важливо залишати, створювати та розвивати блакитно-зелену інфраструктуру міста.
– Які основні принципи доступного (безбар’єрного) міського простору?
Є певна база, якій має відповідати публічний простір міст:
– Людиноорієнтованість – зі зручними місцями для сидіння, зеленими зонами та простором для піших прогулянок. Це простір, який передусім орієнтований на пішохода та зручність його пересування, із місцями для перепочинку та зупинки.
– Безпечність – із достатнім освітленням в темну пору та зонуванням.
– Безбар’єрність – доступний та необмежений простір. Це можливість вільного користування простором усіх, без огляду на вік, стать чи стан здоров’я.
– Природоорієнтованість – із заходами з адаптації до зміни клімату.
– Сталість – ландшафти стійкі та невибагливі.
Довідково: Згідно з Національною стратегією безбар’єрності, на першому (базовому) рівні розрізняють наступні види безбар’єрності:
– Фізична – доступність публічної інфраструктури, приміщень, громадського транспорту,
– інформаційна – доступність публічної інформації, адаптація оповіщення в сфері послуг, екстрених служб,
– цифрова – доступ до інтернету та цифрових навичок, адаптованість публічних онлайн послуг,
– суспільна та громадянська – інклюзивне середовище, відсутність мови ворожнечі, рівність політичних та громадянських прав і можливостей.
– Яке місце ландшафтна архітектура займає у проєктуванні безбар’єрних міських просторів?
Створення безбар’єрного простору – мета сучасної ландшафтної архітектури. Для кожного та кожної, хто працює у сфері міського проєктування, це одне з першочергових завдань. Прикладів рішень для забезпечення інклюзивного простору – безліч.
- Контрастне та тактильне мощення для людей із вадами зору (до прикладу, для розділення тротуару, велодоріжки та проїзної частини).
- Інформаційні таблички з шрифтом Брайля та міська навігація.
- Світлофори зі звуковим супроводженням.
- Лави зі спинками та поручнями. Є приклади, коли біля лави лишають місце для того, щоб поруч ставати на колісному кріслі.
Коли рухаємось міськими вулицями, на шляху не повинно бути перешкод. Проєктувати простір необхідно так, аби шлях із «точки А» у «точку Б» був безпечним та доступним.
– Які перешкоди для створення безбар’єрних зелених зон в Україні?
Зараз більшість напрацювань архітекторів щодо змін лишаються на рівні рекомендацій. Міська влада незавжди охоче виділяє кошти на якісний доступний благоустрій. Також заважає брак контролю проєктних рішень. Можливо, не вистачає професійних кадрів, або громадам бракує політичної волі змінювати міське планування. Думаю, варто більше працювати з документами: покращувати нормативну базу, розробляти стандарти на місцях.
Іноді безбар’єрності складно досягти через природні особливості ділянки. Проте завжди можна зробити простір доступнішим.
Вимоги щодо безбар’єрності містяться у технічних завданнях до проєкту чи архітектурних конкурсах з благоустрою. І є позитивні приклади міст, які працюють у цьому напрямку. Так, площа Двірцева у Львові – гарний приклад реконструкції площі із зонуванням простору, тактильними елементами мощеннями, зонами відпочинку і озелененням.
Фото: Вікіпедія
Важливо працювати із суспільними цінностями. Розповідати, що люди з інвалідністю мають право рівноцінно користуватися міським простором, і місто повинне надати їм цю можливість. Зараз питання формування доступних зон для відпочинку порушують за залишковим принципом, після облаштування парковок, ремонту вулиць та іншого.
– Які природоорієнтовані рішення ви рекомендуєте застосовувати у дизайні зелених просторів у містах?
Усе залежить від розташування простору та функції – враховуємо, як використовують зону, яке її призначення.
Водопроникне мощення, щоб запобігти наводненню (концепція “міста-губки”). Використання різних видів озеленення для збереження біорізноманіття.
Висаджувати за можливості дерева, які даватимуть затінок та очищуватимуть повітря. Рекомендують висаджувати дорослі, сформовані дерева, стійкі до спекотних періодів. Так, за європейськими стандартами у міському середовищі не висаджують дерево, діаметр стовбура якого менший за 12-20 сантиметрів.
У паркових зонах зберігати наявну екосистему – мінімізувати втручання. Деякі європейські міста практикують обмеження освітлення у парках у нічний час або зовсім відмовляються від нього. Це допомагає тваринам зберігати природні біоритми.
Так, в Австралії створили комплекс Blacktown Showground. Із поєднанням низки природоорієнтованих рішень: зберігання дощової води, її очищення та використання, а також збереження біорізноманіття на болотистій місцевості.
– Які ви враховуєте аспекти зеленої інфраструктури під час проєктування зелених зон у містах?
Перед проєктуванням будь-якої зони необхідно дослідити ділянку. Що потрібно врахувати?
- Призначення і розташування території – сквер, парк, міська площа, вулиця або лісовий масив тощо.
- Об’єкти на території, і біля неї та взаємозв’язок із сусідніми зонами. Можливо, поруч є школа, чи садочок, торговий центр або ще одна зелена зона.
- Інтенсивність використання простору – хто і як часто користуватиметься територією.
- Велопішохідні зв’язки з іншими територіями міста – зрозуміти, яким буде щоденне використання ділянки і як її можна оптимізувати з урахуванням потреб жителів.
- Наявну флору та фауну – що є цінним і варто зберегти, а які види є інвазійними та можуть загрожувати іншим. Якщо на території є тварини, їхні потреби теж врахувати.
- Підбір нових рослин згідно з природніми умовами – сонячна чи затінена місцевість; болотиста чи посушлива територія; здатність рослин очищувати повітря та притаманність до регіону.
- Переробка матеріалів – чи можемо використати матеріали, які перероблятимуть повторно.
- Використання місцевих матеріалів – чи можна купити у цьому регіоні і не витрачати додаткові ресурси на транспортування.
Усі ці аспекти важливо враховувати, щоб оптимально спланувати простір, який покращуватиме комфорт жителів, і робити місто привабливішим для життя.
У Рівному вже кілька років обговорюють проєкт “Зелена стежка” – створення зеленого коридору вздовж річки Устя. Він покращить міську мобільність та інфраструктуру і зберігатиме зелені зони довкола річки. Жителі північної частини міста могли б пішки, чи на велосипеді без заторів потрапити у південну частину міста, рухаючись суцільним зеленим коридором.
– З якими конкретними викликами, пов’язаними зі зміною клімату, стикаються міські дизайнери розробляючи зелені зони?
Передусім – висока температура. Потрібно забезпечити комфорт перебування у зонах, що перегріваються – площі, щільно забудовані квартали. Таку роль, до прикладу, відіграє острівець на Театральній площі у Рівному. Там за ініціативи ГО «Сад історій в Рівному» облаштували місця для сидіння, зроблені із витривалих до високих температур матеріалів та озелененням.
Також це затоплення міських вулиць. Боротися із ними можуть допомогти дощові канави уздовж доріг, дощові садки та водопроникне мощення.
Іще одна проблема – збіднення біорізноманіття. Для цього і потрібно зберігати та підтримувати наявні екосистеми, проєктувати зелені коридори та надавати перевагу лучному трав’яному покриву замість низькоскошених газонів.
– Чому містам важливо вже зараз планувати доступні зелені простори та як вони допоможуть у зеленому відновленні?
Громади в післявоєнний період зіштовхнуться із обмеженими ресурсами. Однак, це не завада відбудовуватись у сталий та «зелений» спосіб. І заходи з адаптації, і включення принципів безбар’єрності не обов’язково вимагають значних фінансових вкладень.
Пріоритетом стане невибагливе озеленення, що зберігатиме водні та людські ресурси. Рекомендую скорочувати площі газону, який вимагає багато засобів для догляду та великої кількості води для поливу та натомість засівати луки. За можливості, обмежити або й зовсім не скошувати трав’яний покрив. Це допомагатиме містам адаптуватись до зміни клімату.
Підходи та вимоги до міських просторів у повоєнній відбудові варто переосмислити та покращити. У зв’язку з кількістю постраждалих внаслідок військових дій збільшуватиметься потреба у безбар’єрних просторах міст. Тому важливо вже планувати відбудову громад із врахуванням цих потреб та робити міста дружніми до усіх груп населення та безпечними для довкілля.
Стаття написана у межах проєкту “Розбудова екофеміністичного руху”, що фінансується “WECF International” (“Жінки в Європі за спільне майбутнє”)
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам цієї статті і не обов’язково відображають погляди WECF International. Відповідальність за зміст несе виключно ГО “Екоклуб”.
