“Чорна” деревина, сезон тиші та FSC-сертифікація — як в Україні незаконно рубають ліс

“Чорна” деревина, сезон тиші та FSC-сертифікація —  як в Україні незаконно рубають ліс

26 жовтня Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України оприлюднило проєкт Державної стратегії управління лісами України до 2035 року, головною метою якого, за словами самого Міністерства, є здійснення ефективного управління лісами на основі забезпечення сталого ведення лісового господарства, збереження біорізноманіття, адаптованого до кліматичних змін лісового господарства тощо. Однак, наразі в Україні існує безліч проблем в лісовій галузі, зокрема проблема незаконних рубок, яка широко висвітлювалась не лише в українських, але й іноземних ЗМІ. Про цю та інші проблеми Екоклуб поспілкувався з Єгором Гриником, експертом лісового напрямку Української Природоохоронної Групи (UNCG)

Для тих, хто не знайомий з діяльністю Української Природоохоронної Групи, чи могли б Ви коротко розказати про її діяльність?

Ми – доволі невелика організація, яка була заснована в 2014 році  людьми, які, в основному, вже мали досить значний досвід роботи в науковій або природоохоронній сфері. Початково UNCG планувалась як своєрідне ком’юніті експертів та активістів, які б за потреби кооперувались, працюючи над різними питаннями, а не лише як маленька ГО, до якої б входило 10 людей, об’єднаних якимось одним проєктом. Чим саме ми займаємось? Якщо дуже спрощено, у нас є три основних напрямки. По-перше, це природно-заповідний фонд та Смарагдова мережа (Emerald Network). Наша організація працює над тим, щоб в Україні створювались нові заповідні території, а Смарагдова мережа розвивалась. До речі, ми, мабуть, єдині в Україні, хто займається цим досить системно. Також ми працюємо над тим, щоб заповідні території в Україні перебували в належному стані та дійсно були під охороною не лише на папері. Другим напрямком є степи та луки, екосистеми, які називають “Grasslands”. Ось всі читали Шевченка, і знають, що в Україні є ніби-то безкрайній степ, але в реальності все давно було розорено, в результаті чого від історичної площі степу залишилось не більше 5%, тож насправді це дуже вразлива  екосистема, захистом якої ми, власне, і займаємось. Ну і, третій напрямок, звичайно, це ліси. Ми так чи інакше боремось, точніше намагаємось боротись, з корупцією в лісовому господарстві та працюємо над тим, щоб зробити його більш сталим. Якщо підсумувати й узагальнити, головна мета нашої організації – все ж таки охорона біорізноманіття України. 

Сьогодні ми поговоримо саме по ліси. Скажіть, що взагалі входить до діяльності групи в цьому напрямку?

В цілому, ми працюємо всюди потроху. По-перше, ми намагаємось виявляти певні незаконні чи напівзаконні рубки, які так чи інакше шкодять біорізноманіттю лісів, і, відповідно, стараємось стимулювати притягання до відповідальності людей, які ці рубки й проводять. По-друге, ми намагаємось працювати над тим, щоб в лісах створювались якісь заповідні території чи охоронні зони для того, щоб лісове біорізноманіття почувало себе добре. Також останні рік-півтора ми так чи інакше втручаємось в різні процеси, пов’язані з нормативно-правовою базою, просуваємо кілька законопроектів,  підзаконних нормативно-правових актів, які так чи інакше стосуються лісів, активно беремо участь в ОВД, намагаємось змусити лісові господарства стати більш сталими та більше зважати на лісове біорізноманіття. Це якщо коротко.

Якщо не помиляюсь, в законах України взагалі відсутнє конкретне чітке визначення того, що саме називають “незаконною рубкою”?

Так, є така проблема. Ну, взагалі-то, в законі визначення є. Я не дуже розуміюсь на юридичних аспектах і не впевнений наскільки це вірно, але в 2004 році Пленум Верховного Суду в одній зі своїх ухвал доволі чітко зазначив що таке незаконна рубка. Якщо в двох словах: незаконна рубка, або порубка – це будь-яка рубка, проведена з порушеннями чинного законодавства. Але, дійсно, ані в Кримінальному Кодексі, ані в Кодексі України про адміністративні правопорушення, чіткого визначення незаконної рубки немає. Це, звичайно, викликає величезну кількість проблем.

Проблемою є те, що багато видів рубок взагалі практично не є врегульовані законодавством, чим лісгоспи часто й користуються. Наведу приклад: одним із видів є так звані “лісовідновні рубки”, які дуже поширені в Карпатах. В нашому законодавстві є близько 5 абзаців, причому досить абстрактних, які їх регулюють, що дозволяє лісгоспам використовувати їх у випадках, коли іншу рубку вони провести не можуть. 

Не існує якоїсь офіційної класифікації, все досить умовно, але можна провести поділ на дві великих категорії: рубки, які проводять лісгоспи, тобто власне організації, які й “керують” лісами, та рубки, які проводять не лісгоспи, які умовно можна назвати “самовільними”.

Самовільна рубка – це коли, наприклад, я чи Ви візьмемо сокиру, підемо в ліс, зрубаємо дерево без будь-яких документів. Саме такі рубки найчастіше фігурують в судочинстві як “незаконні”. Тож, звичайно, існує проблема, що відбувається значна підміна понять. Наприклад, цього року Андрій Заболоцький, попередній голова Держлісагентства, розповідав, що за час його перебування на посаді, кількість незаконних рубок зменшилась на 46%, якщо не помиляюсь. Але проблема в тому, що він не мав на увазі ті незаконні рубки, що проводяться лісгоспами, а лише осі ці самовільні, тобто рубки, що відбуваються без документів. Звичайно, якщо в такий спосіб поглянути на статистику, можна подумати, що, в Україні через незаконні рубки дійсно зрубали всього 118 000 м3, що, здавалось би, відносно небагато. Але якщо ми дійсно будемо називати незаконними рубками ті, що є такими насправді, як це прийнято в Європі, тобто рубки з будь-якими порушеннями, то дані про масштаб незаконних рубок будуть набагато більшими.

Що відрізняє ці дві категорії рубок?

Якщо їх порівняти, то, звичайно ж, величезна кількісна перевага буде на стороні незаконних рубок, що проводяться лісгоспами. Для України, за невеликими винятками, самовільні рубки не є значною проблемою, на відміну від рубок, що проводяться лісгоспами, й які, як мені здається, є характерними для більшості регіонів.  Нескладно уявити, яку кількість лісу можуть вирубати без документів місцеві жителі, якщо в принципі їм потрібно не так то й багато деревини.

Річ у тому, що більшість рубок з порушеннями проводяться тими, хто в теорії ці рубки і має проводити, а саме – лісовими господарствами. Такі рубки, особливо в західних публікаціях, називають “незаконними рубками з документами”. Чому з документами? Найчастіше лісгоспи намагаються такі рубки легалізувати й часто мають на них повний комплект необхідних документів, або більшу їх частину. Незаконні рубки з документами можуть бути максимально різними, оскільки існує безліч схем, як мінімум десятки, які знаю я, і, мабуть, ще сотні тих, які фактично існують. Можу навести кілька прикладів: сама типова схема, яку важко довести й яка насправді поширена у лісгоспах майже по всій Україні: лісове господарство проводить планову рубку, на яку має всі необхідні документи, ніби все добре, крім одного моменту. Наприклад, лісгосп збирається вирубати 1 га лісу, на якому фактично росте 600 м3 деревини, в той час як в документах зазначено 500 м3. Тож виходить, що рубка ніби й легальна, але лісгосп отримає 500 м3 “білої” деревини, й 100 м3  “чорної”. 

Інший подібний типовий приклад: рубка повинна бути 1 га, а вирубується 1,1 га, тобто площа рубки перевищується на 10%. Ніби-то й на неї є документи і все відбувається згідно закону, але в лісгоспу з’являється 10% незареєстрованої деревини. Перевірити площу вирубаного лісу досить складно, адже хто буде вимірювати площі всіх рубок, тим паче, що потрібно бути в цьому технічно точним. Ще один поширений приклад: оскільки деревина буває різної якості, лісгосп може зрубати, хорошу “ділову” деревину, а в документах занизити її якість, отримавши таким чином певну суму грошей, що підуть йому до кишені, оминувши офіційну бухгалтерію. 

Якщо говорити про якість, що визначає “хорошу” та “погану” деревину?

Якщо базово, то в первинній документації лісових господарств вся деревина ділиться на 3 категорії: ділова, напівділова та дров’яна. Ділова деревина – такий собі фрагмент хорошого стовбуру без будь-яких сучків, дупел, гниття та інших недоліків, який становить 6 метрів в довжину. Напівділова деревина – це коли фрагмент такого хорошого стовбура становить від 2 до 6 метрів, ну і дров’яна деревина не підпадає під вищезгадані вимоги й використовується для обмеженої кількості потреб. Пізніше, в документах ділова та напівділова деревина ділиться на 4 класи: А, В, С та D, де А – деревина найкращої якості. У такій класифікації є ряд технічних параметрів, які визначають до якого класу відносять деревину. 

Вищезгадані схеми із заниженням якості чи незареєстрованою “чорною” деревиною відносяться до більш економічних та технічних порушень, але дуже часто рубки проводяться з порушеннями саме природоохоронного законодавства, це в основному те, чим займаємось ми.

Повертаючись до вашої діяльності, які типові порушення природоохоронного законодавства поширені в Україні?

Наприклад, найбільш типове, чим займається будь-який лісгосп в Україні й що фігурує у звіті Earthsight стосовно ІКЕА, – рубки в сезон тиші. За нашим законодавством, будь-які санітарні рубки в сезон тиші, що триває з 1 квітня по 15 червня, заборонені, тим не менш, практично всім лісгоспам в Україні начхати, тож вони спокійно проводять санітарні рубки в цей період. При цьому, лісгоспи не вважають свої дії незаконними: “як рубка може бути незаконною, ось лісорубний квиток на неї,  ось всі решта документів. Ну так, ми порушили сезон тиші, але ж рубка все одно законна”.

Також безліч лісових господарств ігнорують вимоги оцінки впливу на довкілля (ОВД), або можуть взагалі не проводити цю процедуру, роблячи вигляд, що так і потрібно, тому в результаті довести щось стає надзвичайно складно. Багато лісгоспів можуть рубати ліси, в яких ростуть види з Червоної Книги, оскільки через різноманітні “дірки” в законодавстві буде важко довести, що це взагалі відбулось. Приклад, що є більш характерним для Карпат: санітарні рубки лісу, який фактично жодної санітарної рубки не потребує. Лісгосп рубає цілком здоровий ліс, однак, в документах на нього значиться, що він приречений на загибель, уражений всіма можливими шкідниками світу, вітровальний або засохлий, але фактично, коли приходиш на цю ділянку, то бачиш, що ліс є абсолютно здоровим. Таке теж трапляється. Насправді подібних схем може бути дуже й дуже багато.

Ви згадали про звіт Earthsight, в якому дуже часто фігурують саме санітарні рубки. Що це за тип рубок, як вони відбуваються?

Почну здалеку: в Україні всі рубки мають різне призначення й лісгоспи проводять безліч різноманітних рубок. Одним з основних типів рубок, який раніше переважав в Україні, є так звані “рубки головного користування”. Їх мета досить проста – зібрати “врожай”, тобто отримати правильну хорошу якісну деревину, коли ліс вже доріс до якогось певного віку. 

Однак, це не єдина мета, існує багато інших рубок з різним призначенням, серед яких й санітарні. Згідно з законодавством, санітарні рубки мають дві основні мети. Перша з них – не допустити поширення в лісі будь-яких шкідників. Наведу приклад: є жуки-короїди, які можуть нападати, наприклад, на хвойні дерева. Це відбувається наступним чином: жук потрапляє під кору дерева, відкладає там свої яйця, з них вилуплюються личинки, які пізніше перетворюються на жуків, жуки вилітають з кори дерева, відповідно їх стає дуже багато й вони мігрують на сусідні дерева й весь процес повторюється заново. Якщо дерево не змогло успішно протистояти короїду, найімовірніше, воно гине й починає гнити. У випадку, якщо дерево зрубати до того, як жуки-короїди почнуть з нього вилітати, їх поширення по лісу можна попередити. 

Друга ідея заключається в наступному: наприклад, як в ситуації з тими ж короїдами, шкідники вже потрапили до дерева, відклали там свої личинки й дерево загинуло, після чого почався процес його гниття. В цьому випадку ціна на таку деревину починає падати, тож метою санітарної рубки є попередження економічних втрат й порятунок дерева до того, поки воно, умовно, ще не згнило. Для прикладу, санітарні рубки часто проводяться там, де ліс горів або де його повалило вітром, тобто, як тільки ліс впав під дією вітру, його ще можна вивезти й він ще чогось вартий, але вже через рік-два деревина почне гнити, покриватись грибами, і її вартість сильно впаде. Але це лише в теорії, на практиці все може бути значно гірше. 

Куди йде така деревина та де її можуть використовувати?

Взагалі, вона може йти абсолютно куди-завгодно. Якщо це дров’яна деревина, найнижчої якості, вона йде на якісь пелетні заводи, або на потреби місцевого населення в лісистих регіонах, де відсутня газифікація й люди беруть дрова у лісгоспів для опалення осель. Останні кілька років працює ще одна схема: до України з Китаю возять різні товари в контейнерах, які назад повертаються пустими, тож на світ з’явилась чудова ідея заповнювати ці контейнери не діловою, а дров’яною деревиною, оскільки за час транспортування хороший ліс встигне згнити, а сухі дрова прекрасно доїдуть до місця призначення. Таким чином величезна кількість дров з Поліських лісів експортується до Китаю.

Деревина кращої якості може потрапляти як на якусь внутрішню переробку в Україні, так і за кордон, зокрема до Європейського Союзу, який, мабуть, зараз є одним з основних споживачів більш якісної деревини. 

Earthsight в своїх звітах згадував переважно незаконні рубки в Карпатах, чи є правильним твердженням те, що найбільше лісу взагалі рубають саме в цьому регіоні? 

Ні, це неправда. Очевидно, що Карпати є не єдиним лісистим регіоном України. Наприклад, якщо порівняти дані за 2019 рік й зіставити об’єми рубок до площ лісів, у Рівненській області рубають навіть трішки більше, ніж в Закарпатському регіоні. 

Чи є якісь дані про масштаби саме незаконних рубок по регіонах? 

Це питання досить часто фігурує, але я б відповів, що ні. Чому ні? По-перше ніхто так і одноголосно не визначився, що ж таке незаконні рубки. Існують дані про самовільні рубки, які, особисто мені, не дуже цікаві, так як їх масштаби, в принципі, все одно незначні. Знову ж таки, якщо ми говоримо саме про фактичні незаконні рубки, це завжди питання того, як ми їх визначаємо. Моя суб’єктивна думка: в Україні більша частина рубок, що проводиться лісгоспами, є незаконними в тій чи іншій мірі та мають порушення, тож у кожному регіоні все буде зовсім по-різному, зокрема і дані про масштаби. 

Хто має контролювати законність проведення рубок? 

У теорії, в Україні цим займаються 2 органи, одним з яких є Державна лісова охорона. Можна було б подумати, що це якийсь окремий орган, який займається охороною лісів, але фактично до Державної лісової охорони зараховуються всі працівники лісгоспів та всього апарату лісової галузі. Вони дійсно мають займатись попередженням незаконних рубок, але було б дуже дивно, якби працівники лісгоспу самі себе ловили на незаконних рубках. У цьому закладений очевидний конфлікт інтересів, тому Державна лісова охорона переважно займається самовільними рубками, які проводяться не лісгоспами, і робить це доволі успішно.

Другим органом, який в теорії повинен займатись контролем взагалі всього, що пов’язане з лісами, є Державна екологічна інспекція. Вона дійсно перевіряє лісгоспи та є тим органом, який в змозі фіксувати якісь порушення та незаконні рубки з боку лісгоспів, однак існує ряд проблем, серед яких недофінансування та брак кваліфікованих кадрів, а також супутні проблеми, від яких страждають більшість українських державний органів. 

Ще одна проблема полягає в тому, що державним законодавством функції екоінспекції є сильно обмеженими. Було б логічно припустити, що існують якісь рейдові бригади, які будуть раптово перевіряти лісові масиви, дивитись що там відбувається, перевіряти документацію, але фактично Держекоінспекція проводить лише 2 типи перевірок: планові та позапланові. Про планові перевірки будь-який лісгосп знає ще за рік наперед, в той час як позапланові можуть проводитись лише через звернення фізичної особи. Процес отримання погодження на таку позапланову перевірку займає певний період часу, тож коли місцева екоінспекція нарешті її отримає і виїздить на місце, вже буде пізно. 

У нас трапилась ситуація, коли в Карпатах ми приходимо на ділянку, на якій здоровий ліс буде зрубаний санітарною рубкою, пишемо про це до екоінспекції, але поки ця вся бюрократична каша вариться, лісгосп вже, ясна річ, про все дізнається, швиденько рубає ліс, після чого вже майже неможливо зафіксувати будь-які  порушення. 

Ще один момент: лісгосп, по суті як і будь-який суб’єкт, якого перевіряє Еекоінспекція, може не пустити перевірку на свою територію і отримати за це якийсь смішний штраф, набагато менший від потенційних втрат, спричинених незаконними рубками. Зі штрафами в екоінспекції є ще одна велика проблема: навіть коли вона штрафує лісгосп за незаконні рубки, сума штрафу часто дуже символічна. Наприклад, ви провели 100 санітарних рубок в сезон тиші та отримали велику кількість деревини, а сума загального штрафу, зазначеного екоінспекцією, може складати близько 525 грн, тож ви можете радісно продовжити рубати ліс й надалі. Більше того, еконіспекція може визначати шкодувід незаконних рубок, суми яких будуть значно більшими, ніж штрафи, але, як правило, це стосується лише самовільних рубок.

Ну і, звичайно, дуже часто постає проблема корумпованості, яка разом з некомпетентністю призводить до того, що екоінспекція, на жаль, вкрай рідко фіксує самі порушення.  До речі, наскільки я знаю, зараз у Верховній Раді лежить законопроєкт про  екологічний контроль, який мав би по ідеї розширити повноваження екоінспекції й дати їй можливість проводити раптові перевірки, але, на жаль, цього поки що немає.  

Якщо говорити про контроль над деревиною: як щодо сертифікатів якості, таких як популярний FSC, хіба вони не мають на меті, зокрема, й контроль над законністю рубок? Та які є в Україні проблеми з такою сертифікацією?

Проблема одна, і досить велика – сертифікація не працює. Наприклад, FSC-сертифікація функціонує в Україні вже років 20, зараз намагається працювати ще одна, альтернативна система сертифікації PEFC, але їх суть однакова: ще в 1990-х роках ряд природоохоронних та деревообробних організацій зібрались разом та вирішили, що законодавство багатьох країн в цій галузі не дуже якісне, тому вони самі напишуть стандарти ведення лісового господарства. Якщо спрощено, ідея в тому, що будь-який лісгосп матиме можливість викликати аудиторів, які перевірять його господарство на відповідність стандартам FSC, та у разі успішної перевірки зможе наклеїти на свою продукцію логотип FSC, який, в свою чергу, надасть йому певні ринкові переваги, адже буде більша ймовірність того, що покупець десь в свідомій західній країні, помітивши продукцію з цим екологічним маркуванням, купить її, будучи впевненим, що вона є екологічною та законною. Додам ще одну деталь: сертифікується не лише той, хто умовно рубає деревину, але й той, хто потім займається її реалізацією чи обробкою.  

Як це працює на практиці: є власне сама організація FSC, що лише координує весь процес, пише стандарти й правила, і є аудиторські компанії, які, власне, і видають самі сертифікати. В Україні таких аудиторських компаній три, які в теорії діють незалежно як і від лісгоспів, так і офісів FSC, та які щорічно перевіряють лісгоспи на відповідність стандартам сертифікації. Проблема в тому, що роботу цих аудиторів, які переважно самі є лісівниками, оплачує сам лісгосп, тому я думаю, тут не важко здогадатись, до чого це все призводить. В Україні близько 45% лісу є сертифікованим, проте велика кількість скандалів, пов’язаних з незаконними рубками, стосується якраз таки сертифікованих лісових господарств.

Чи проблеми з FSC-сертифікацією характерні лише для України?

Безліч проблем з FSC виникає не лише в Україні. Офіс FSC, що у нас, що в світі, ховає голову в пісок. Ось навіть щодо останнього розслідування Earthsight: чомусь всі ЗМІ написали, що яка ж ІКЕА погана, бо купує незаконну деревину. Насправді, якщо порівняти ІКЕА з багатьма іншими компаніями, які так чи інакше пов’язані з деревиною, мені здається, що ІКЕА – ще самий хороший приклад. Проблема в тому, що ІКЕА дуже сильно покладається на цю сертифікацію, яка по стуі не виправдовує надій. Більше того, сертифікат FSC є вагомою причиною того, як українська деревина може зайти на іноземний ринок. Європейські компанії, що імпортують деревину з України,  повинні перевіряти її законність, тож наявність сертифікату FSC завжди є вагомою перевагою, хоча по суті така деревина може бути як законною, так і незаконною, ніхто цього не знає. Як висновок, сертифікат FSC ні про що не свідчить й не працює так, як це має бути в теорії. 

Окрім сертифікатів, які є взагалі способи вивезти українську деревину за кордон?

В основному, вся деревина вивозиться цілком легально, разом з документами. Наскільки я знаю, для вивезення деревини експортер, часто це сам лісгосп, або фірма-посередник, повинен мати сертифікат походження, в якому буде вказано хто цю деревину зрубав, де та на яких підставах. Такі сертифікати, по суті, лісники видають самі собі. Так, нещодавно відкрили цікавий аналітичний портал, на якому знаходиться багато даних як про рубки, так експорт, ми ще детально його не вивчали, але лише поверхнево переглянувши його, побачили, що при порівнянні даних з порталу та документів, в деяких Карпатських лісгоспах виникають ситуації, коли на експорт йде більш якісна деревина, ніж зазначено в документах на ці рубки. 

На вашу думку, чи є в Україні якісь позитивні зрушення в боротьбі з подібними схемами?

Для прикладу, я вже згадував про непоганий законопроєкт про екологічний контроль, який розробляли в тому числі й наші колеги з “Екологія – Право – Людина”, але він поки перебуває в підвішеному стані, оскільки існує сильне лобі проти його прийняття з боку багатьох, кому не подобається ідея існування нормально функціонуючої екоінспекції. Наскільки мені відомо, за останні кілька місяців в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів нарешті почали відбуватись позитивні зрушення, наприклад є ініціатива позакривати “дірки” з сірими рубками та впорядкувати нормативно-правову базу, щоб позакривати різні “дірки”, якими користуються лісгоспи. А так, звісно, це все поки що лише добрі наміри, на жаль, якихось реальних досягнень я поки що не бачу. Проблема в  тому, що це стосується не лише незаконних рубок, а й відсутності нормального застосування права в Україні в цілому. Справи про незаконні рубки, які ініціюють громадські організації, можуть роками гнити десь на етапі досудового розслідування, або ж не бути фактично комусь цікавими, на жаль.  

Якщо говорити саме про Вашу діяльність та діяльність Української Природоохоронної Групи (UNCG) в цілому, що Ви вважаєте своїм найбільшим досягненням?

Хм, хороше питання. Мені здається, іноді важко зрозуміти, що є саме нашим власним досягненням, а що ні, у випадках, коли декілька організацій працюють над спільною справою. Я думаю, що ми зробили внесок до того, щоб трошки підштовхнути міністерство нарешті почати осучаснювати нормативно-правову базу. Якщо дуже суб’єктивно, досягненням для мене є те, що в минулому році нам, разом з колегами з інших організацій в співпраці з Міністерством захисту довкілля, вдалось розробити методику проведення ОВД в лісовому господарстві, яка наразі офіційно існує й є затвердженою міністерством. Не скажу, що поки що це дало якість значні результати, але я сподіваюсь, що вона колись функціонуватиме як потрібно. Також у нас є якісь хороші локальні історії успіху, пов’язані з окремими лісгоспами. 

Також Української Природоохоронна Група розвиває таку мережу природоохоронних територій, як Смарагдова мережа (Emerald Network), наразі близько 13% території України входить до її складу, значна частина з яких потрапила до неї завдяки роботі моїх колег з організації. 

Ваша діяльність, особливо що стосується незаконних рубок, так чи інакше пов’язана з ризиками, чи були у вас неприємні інциденти, залякування, суди? 

Були погрози судом, але до самого суду справа не дійшла. Особисто в мене траплялись різні неприємні конфронтації з лісівниками, особливо чомусь це ставалось в Карпатах, коли лісівники разом з місцевими жителями погрожували нам словесно, намагались нас не пускати до лісу тощо. Але це не було критично, покричали та й розбіглись. Були подібні ситуації в лісгоспі в Одеській області, коли представники районної ради та адміністрації погрожували вивезти людей, перекрити одеську трасу, навідатись та розгромити наш офіс у Василькові, але це все залишається рівні словесних залякувань. Моїм колегам, які займаються ОВД, теж періодично телефонують і розповідають як вони неправі і як потрібно бути “правим”, ну це все так, не більше, ніж погрози. 

Проблема в тому, що займатись подібною діяльністю на центральному рівні доволі просто, особливо якщо це якась публічна організація, яка медійно висвітлює свою роботу. Але варто тобі бути якимось регіональним активістом, особливо не дуже публічним, звісно ситуація може змінюватись, аж до цензури, фізичної розправи чи соціального остракізму.   

Що б ви порекомендували прочитати людям, які зацікавились темою захисту лісів, та як можна долучитись до цього напрямку?

На цю тему існує безліч англомовних ресурсів, зокрема ті ж відомі публікації досліджень Earthsight, які можуть дати загальне уявлення щодо того, як в Україні відбуваються незаконні рубки. Є також непогана публікація 2010 року, такий собі звіт про незаконні рубки в Україні, який актуальний й досі. Стосовно того, що можна зробити – це складніше питання. Перш за все, для того, щоб розуміти, що рубка є незаконною, слід доволі добре знати законодавство, тому якщо ви хочете займатись захистом лісів як вашим таким собі волонтерським чи активістським хобі, слід почати саме з цього. 

Також ми періодично видаємо свої публікації, та, наприклад, зараз працюємо над онлайн-курсом по охороні лісів, що включатиме якісь юридичні та природоохоронні аспекти, тож сподіваємось невдовзі його випустити, щоб доступно висвітлити цю тему. 

  • Прочитати детальніше про FSC-сертифікація та чи пов’язана ІКЕА з незаконними рубками можна в статті на сайті UNCG за посиланням: https://cutt.ly/8gTVaDd
  • Детальніше дізнатись про Українську природоохоронну групу (UNCG) та підтримати їх природоохоронну діяльність можна на сайті громадської організації: http://uncg.org.ua/pidtrymaty/  
  • Підтримати створення нових матеріалів та діяльність Екоклубу можна за кнопкою вгорі меню сайту  “Підтримати” – “Благодійний внесок”.
  • У статті використано фото з власного архіву Єгора Гриника.

Ця стаття видана в межах Ініціативи з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні, що здійснюється Міжнародним фондом “Відродження” за фінансової підтримки Швеції.

Думки, висновки чи  рекомендації належать авторам цієї статті і не обов’язково відображають погляди Уряду Швеції. Відповідальність за зміст статті несе виключно ГО “Екоклуб”.

Контактна інформація

Адреса:
33014, м. Рівне, вул. Степана Бандери 41, оф. 95