Поки в Україні лише починають говорити про те, якою має бути повоєнна відбудова, 23-річна Анастасія Яхнюк уже працює над тим, щоб вона враховувала не лише потреби людей, а й довкілля. Вона координує проєкти в ГО «Екоклуб» і займається питаннями оцінки впливу на довкілля та адаптації до зміни клімату.
Разом із громадами Анастасія шукає рішення, які допоможуть містам і селам бути комфортнішими для життя та стійкішими до кліматичних змін. Вона належить до молодих природоохоронниць, які переконані, що відбудова України є не просто відновленням зруйнованого, а шансом зробити країну ще кращою та стійкішою.
У цій розмові Анастасія згадує дитинство серед природи, розповідає, як прийшла в природоохоронну сферу, пояснює, чому історія полонини Руна стала показовою для всієї країни, ділиться досвідом боротьби із синдромом самозванця та говорить про кліматичну зміну, яку українці відчувають уже зараз.
«Природа завжди була частиною мене: від прогулянок лісом в дитинстві до професійної роботи над кліматичними рішеннями»
Анастасіє, розкажи, з чого розпочалося твоє зацікавлення довкіллям? Як формувався твій екологічний світогляд?
Насправді моя історія в довкіллєвій сфері почалася задовго до того, як я обрала професію. Більшу частину дитинства я проводила в селі у бабусі й дідуся. Поруч були ліс, річка і багато часу для спостережень. Там я вперше побачила, наскільки все в природі пов’язане між собою: як змінюються пори року, як живуть рослини й тварини, як навіть невеликі дії людей можуть впливати на довкілля.
Спочатку я хотіла бути маркетологом, але фінансових можливостей для навчання на цій спеціальності в мене не було. Тоді тато порадив звернути увагу на спеціальність «Технології захисту навколишнього середовища», і я вступила на бюджет. Спершу я довго сумнівалася: сама назва здавалася мені незрозумілою, і я не була впевнена, чи це справді моє. Але вже після перших днів в університеті та знайомства з однією викладачкою, яка повірила в мене й почала залучати до написання статей, усі сумніви зникли. З того моменту я більше ніколи не вагалася щодо свого вибору.
Під час навчання в університеті я мала змогу брати участь у міжнародних літніх школах та обмінах. Завдяки цьому я відвідала Норвегію, Польщу, Німеччину та Англію, де отримала корисні знання, навички й досвід. Згодом я продовжила навчання на магістратурі спеціальності «Екологія».
Коли навчання завершилося, я почала шукати середовище, де ці знання можна було б застосовувати на практиці. Так я натрапила на «Екоклуб» — організацію, яка поєднує природоохоронну роботу з реальними змінами в громадах. Саме там я знайшла однодумців і справу, якою займаюся сьогодні.
Чим саме ти займаєшся в Екоклубі? Які твої головні робочі напрями?
В Екоклубі я працюю з оцінкою впливу на довкілля (ОВД) та кліматичною стійкістю. Про оцінку впливу на довкілля за межами екологічної сфери знають небагато. Тому я хочу простою мовою пояснювати складні речі і показувати людям, що вони мають право долучатися до обговорення проєктів, які можуть змінити місце, де вони живуть.
Загалом, я аналізую різні проєкти, від будівництва заводів до великих інфраструктурних рішень. Багато хто сприймає оцінку впливу на довкілля як звичайну бюрократичну процедуру. Насправді це спосіб завчасно побачити ризики для природи і здоров’я людей. Він допомагає знайти рівновагу між розвитком і збереженням природних ресурсів, а жителям громад дає змогу впливати на рішення, які ухвалюють поруч із ними.
ОВД (оцінка впливу на довкілля) — це процедура, під час якої аналізують, як запланована діяльність (наприклад, будівництво заводу, дороги чи кар’єру) може вплинути на природу, здоров’я людей та довкілля загалом. Її мета — запобігти або мінімізувати можливі негативні наслідки ще до початку реалізації проєкту.
Кліматична стійкість — це здатність людей, громад, екосистем та інфраструктури адаптуватися до наслідків зміни клімату, витримувати їхній вплив і швидко відновлюватися після екстремальних погодних явищ чи інших кліматичних викликів. Простими словами, це вміння жити й розвиватися в умовах кліматичних змін, зменшуючи ризики та втрати.
Коли прийшло розуміння, що екологія — це більше, ніж просто інтерес, і чому питання адаптації до змін клімату досі залишаються в тіні?
Для мене захист довкілля це не лише про ліси, річки чи рідкісні види тварин. Насамперед це про те, чим ми дихаємо, яку воду п’ємо і наскільки безпечними та комфортними залишатимуться наші міста в майбутньому. Водночас в Україні досі більше говорять про скорочення викидів парникових газів, ніж про адаптацію до зміни клімату. І я б сказала, що це геть не розумно, адже кліматичні зміни — це те, що ми уже відчуваємо. Ми бачимо дедалі спекотніші літа, тривалі посухи, сильні зливи та підтоплення. Це ж впливає ще й на дороги, будинки, інженерні мережі та здоров’я людей.
Якщо громади не почнуть враховувати ці зміни заздалегідь, їм доведеться постійно реагувати на нові проблеми замість того, щоб запобігати їм. Саме тому ми багато говоримо про кліматичну адаптацію та намагаємося пояснювати її українцям простою мовою.
Для цього ми створили Instagram-сторінку Adapterra. Там ми розповідаємо, як громади можуть пристосовуватися до зміни клімату, розвінчуємо поширені міфи про довкілля та показуємо рішення, які вже працюють в українських містах і селах.
«Оцінка впливу на довкілля — це про якість життя людей»
Багато людей сприймають ОВД як складну та суто бюрократичну тему. Як пояснити її значення простою мовою?
Насправді я добре розумію, чому так здається. Колись я сама дивилася на ОВД саме так. Пам’ятаю, як відкрила свій перший звіт обсягом майже 500 сторінок і подумала: «Як у цьому взагалі можна розібратися?». А перші спроби працювати з Єдиним реєстром з оцінки впливу на довкілля здавалися справжнім квестом. Усе виглядало складним, заплутаним і, відверто кажучи, трохи лякало.
Якщо відкинути спеціальні терміни й товсті звіти, суть ОВД доволі проста: це спосіб ще до початку будівництва чи реалізації проєкту зрозуміти, як він може вплинути на людей і довкілля. Чи не стане гіршою якість повітря? Чи не постраждають джерела питної води? Чи не зросте рівень шуму поруч із житловими будинками? І головне — чи можна запобігти цим ризикам або хоча б зменшити їх.
Окрім аналізів впливу, головним в ОВД для мене є донесення того, що люди мають право знати, що планують будувати поруч із ними, ставити запитання, висловлювати зауваження і бути почутими. Адже рішення, які змінюють середовище навколо нас, не повинні ухвалюватися без участі тих, хто житиме з їхніми наслідками.
Чи траплявся у твоїй практиці випадок, який кардинально вплинув на твоє професійне сприйняття процесів ОВД?
Так, це історія з будівництвом вітроелектростанції на полонині Руна. Для мене вона стала одним із найважливіших професійних уроків та навіть викликів.
До моменту оприлюднення висновку з ОВД, здавалось, що процедура працює саме так, як повинна. Науковці, природоохоронці та громадськість підготували багато аргументованих зауважень до звіту щодо можливого впливу проєкту на унікальну гірську екосистему. Про цю тему говорили на різних рівнях, вона привернула значну увагу суспільства, а експерти детально пояснювали потенційні ризики.
Саме тому мене особливо вразило, що значна частина цих аргументів так і не була належним чином врахована. Тоді я вперше по-справжньому зрозуміла, що якісних досліджень, наукових висновків і активної позиції громадськості не завжди достатньо для ухвалення рішень.
Водночас ця історія не розчарувала мене в самій процедурі ОВД. Навпаки, вона показала, наскільки важливо продовжувати працювати над її якістю, відстоювати прозорість і домагатися того, щоб голос громадськості справді впливав на рішення, а не залишався лише формальністю.
«Жінки часто є рушійною силою багатьох екологічних ініціатив, дослідження чи проєктів»
Як ти оцінюєш роль жінок у сучасному екологічному русі України? Чи відчуваєш ти гендерний баланс?
У своєму професійному досвіді я не можу сказати, що регулярно стикалася з відкритою дискримінацією через стать.Сьогодні в природоохоронній сфері працює дуже багато професійних, сильних і компетентних жінок. Жінки часто є рушійною силою багатьох екологічних ініціатив, дослідження чи проєктів. Водночас, якщо подивитися на керівні посади, структури ухвалення рішень або найвищі рівні управління в окремих установах і організаціях, можна помітити, що гендерний баланс там досі не завжди досягнутий. Мені здається, що зараз ми перебуваємо в періоді змін, і все більше жінок стають лідерками та експертками. Сприйняття експертності змінюється: все більше уваги приділяється не посаді чи статусу людини, а її знанням, досвіду та здатності пропонувати якісні рішення.
Чи доводилося тобі наполегливо відстоювати свою професійність на початку кар’єри?
Такі ситуації траплялися, хоча я не можу сказати, що вони були пов’язані лише з гендером. На початку професійного шляху мені часто здавалося, що для того, щоб тебе сприймали серйозно, потрібно постійно доводити свою компетентність і докладати більше зусиль.
Якщо чесно, це відчуття частково залишається зі мною й сьогодні. Час від часу виникають сумніви, чи достатньо я знаю та розумію. Завжди знаходяться нові теми, які хочеться вивчити детальніше. Особливо в галузі, де законодавство часто оновлюється, а нові виклики з’являються постійно.
Втім, з часом я почала дивитися на це інакше. Тепер сприймаю такі сумніви не як слабкість, а як мотивацію продовжувати вчитися, ставити запитання і розвиватися.
Конференція з питань відновлення України URC 2025 в Римі
«Відновлення не повинно означати просте повернення до того, що було раніше»
Під час війни існує колосальний ризик, що екологічні питання остаточно відсунуть на другий план. Як, на твою думку, утримати баланс?
Такий ризик справді існує. Під час війни увага людей цілком закономірно зосереджена на безпеці, обороні та відновленні зруйнованих міст і сіл. На цьому тлі екологічні питання можуть здаватися чимось другорядним, що можна відкласти на потім. Але ж ми розуміємо, що саме зараз вирішується, якою буде Україна після війни. Рішення, які ухвалюють сьогодні під час відбудови, впливатимуть на життя громад ще багато десятиліть. Якщо зараз будувати без урахування кліматичних ризиків, потреб людей та стану довкілля, згодом ці помилки доведеться виправляти значно більшими зусиллями й коштами.
Водночас хочу розповісти і про позитивні зміни. Дедалі частіше звучить думка, що відновлення не має бути простим поверненням до того, що було до війни. Це шанс створити комфортніші, енергоефективніші та стійкіші громади, які краще витримуватимуть як кліматичні виклики, так і інші кризи в майбутньому. Тому мені б дуже хотілося, щоб питання довкілля не розглядали окремо від відбудови. Насправді вони нерозривно пов’язані.
У природоохоронній сфері часто доводиться працювати з виснаженням, конфліктами та повільними змінами. Що допомагає не втрачати мотивацію?
Особливо гостро це відчувається під час війни. Вона нагадала нам, наскільки важливо вміти думати не тільки про сьогоднішній день, а й про майбутнє. Попри всі труднощі, я бачу людей, які відновлюють свої громади, висаджують дерева, створюють нові громадські простори, планують розвиток після перемоги. Такі приклади дуже надихають і дають відчуття, що зміни можливі навіть у найскладніші часи.
Мотивацію мені дає розуміння того, що навіть найменші зміни з часом можуть мати великий вплив. У природоохоронній сфері результат не завжди можна побачити одразу. Іноді потрібні роки, щоб певне рішення, дослідження чи рекомендація стали основою для реальних змін, але саме усвідомлення того, що сьогоднішня робота може зробити життя людей безпечнішим і комфортнішим у майбутньому, допомагає мені рухатися вперед.
А ще мені багато сил дає природа. Вона супроводжує мене з дитинства і досі залишається місцем, де можна відновитися та впорядкувати думки. Коли я опиняюся біля річки, в лісі чи просто десь подалі від міського шуму, то згадую, чому обрала цей шлях і заради чого працюю.
Мабуть, саме природа найкраще нагадує, що відновлення потребує часу, але воно можливе. Після буревіїв, пожеж чи інших потрясінь вона поступово знаходить спосіб відновитися. Спостерігаючи за цим, я щоразу переконуюся, що навіть після найскладніших періодів зміни на краще можливі.
«Маємо прагнути, щоб екологічна складова сприймалася як необхідна умова для створення безпечних і стійких громад»
Якою ти бачиш роль нового покоління і, зокрема, молодих жінок у майбутньому екологічного сектору?
Мені лише 23 роки, тому я певною мірою говорю і про своє покоління. Я бачу все більше молодих жінок, які приходять у природоохоронну сферу не лише з бажанням працювати над окремими екологічними проблемами, а з розумінням того, що питання довкілля пов’язані з усіма сферами. Вони мислять комплексно, не бояться брати на себе відповідальність і готові працювати з викликами, які ще кілька років тому здавалися занадто складними або далекими.
Саме їм доведеться працювати над післявоєнним відновленням країни, адаптацією до зміни клімату та впровадженням нових підходів до розвитку громад. Наша допитливість, енергія та бажання навчатися можуть стати важливою рушійною силою позитивних змін у природоохоронній сфері України. Ми маємо прагнути, щоб екологічна складова сприймалася не як формальність чи перешкода для розвитку, а як необхідна умова для створення безпечних і стійких громад.
Що б ви хотіли сказати жінкам, які лише починають свій шлях у громадському секторі або природоохоронній сфері та поки сумніваються у собі?
Напевно, насамперед я б сказала, що сумніви в собі це досить нормально. Я й сама досі час від часу думаю про те, скільки ще всього не знаю і скільки ще маю навчитися. І мені здається, що такі відчуття знайомі багатьом людям, незалежно від досвіду, в, віку чи посади.
З часом я зрозуміла одну просту річ: впевненість не з’являється до того, як ми починаємо діяти. Навпаки, вона приходить уже в процесі — разом із першими проєктами, помилками, складними завданнями, новими знайомствами і маленькими перемогами, які спочатку можуть здаватися зовсім незначними.
Тому не варто чекати моменту, коли ви відчуєте себе повністю готовими. Ставте запитання, пробуйте нове, не бійтеся визнавати, що чогось не знаєте, і шукайте людей, у яких можна вчитися. Саме так, крок за кроком, і формується професійний шлях.
Якщо ж інколи здається, що вашого досвіду недостатньо або голос недостатньо гучний, згадайте, що кожна людина, яку сьогодні називають експерткою, колись теж починала з нуля. Я сама продовжую вчитися щодня і це не заважає мені працювати над змінами вже зараз.
Довідка:
– Анастасія Яхнюк — екологиня, фахівчиня з оцінки впливу на довкілля та адаптації до зміни клімату в ГО «Екоклуб». Представниця нового покоління українських природоохоронниць, які працюють над питаннями кліматичної стійкості та сталої відбудови України.
– ГО «Екоклуб» — українська громадська організація, заснована у 1998 році в Рівному. Організація працює над розвитком відновлюваної енергетики, енергоефективності, захистом клімату та екологічною безпекою громад, а також займається громадським моніторингом і просуванням екологічної політики в Україні.
Жінки, які надихають Анастасію:
«Мене надихають жінки, які щодня працюють у природоохоронній сфері, незалежно від того, чи є вони відомими на весь світ, чи працюють у невеликій громадській організації. Іноді ми можемо бути навіть не знайомі, та коли я бачу, скільки зусиль, знань і наполегливості стоїть за кожною їхньою екологічною ініціативою, це викликає захоплення»
Серед жінок, які мали вплив на мій шлях та мої цінності, Ольга Бєдункова, вчена-екологиня, професорка кафедри екології та технології захисту навколишнього середовища у Національному університеті водного господарства та природокористування (НУВГП) у Рівному. Її лекції з гідроекології були настільки особливими і цікавими, а ще вона повірила в мене і підтримала на шляху написання статей. Саме завдяки її щирій вірі в мій потенціал я навчилася глибше аналізувати екологічні процеси та чітко аргументувати свою позицію.
Також це моя колега з Екоклубу, координаторка кліматичних проєктів Ольга Лящук, чий оптимізм завжди веде вперед. Створюється враження, що вона знає абсолютно все про кліматичну адаптацію та виклики сьогодення. Її креативні ідеї та підтримка роблять її моїм головним натхненником.
Ще одне неймовірне джерело мотивації для мене це Оксана Алієва, експертка у сфері енергетики та кліматичних рішень. Її масштабна робота у сфері кліматичної та енергетичної політики саме той рівень високої експертизи, професіоналізму та впливу на зміни, до якого я прагну у своїй діяльності.
Книжкові рекомендації:
– «Довкола часу і води» Андрі Снайр Маґнасона — глибока та особиста розповідь про зміну клімату і наш зв’язок із природою.
– Палюче тепло вб’є вас найпершим» Джеффа Гуделла — книга, що допомагає зрозуміти вплив глобального потепління на життя людей уже сьогодні.
– «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського — українська класика, що демонструє тонке відчуття природи як живого світу.
Ця публікація була профінансована Європейським Союзом. Її зміст є виключною відповідальністю ГО «Екоклуб» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
