У вересні Польща розпочала транскордонні консультації з Україною щодо оцінки впливу на довкілля будівництва та експлуатації до чотирьох малих модульних реакторів загальною потужністю до 1300 МВт у місті Сталева Воля — приблизно за 100 км від українсько-польського кордону. Тим часом у Верховній Раді на розгляд чекає законопроєкт №14164, покликаний відкрити шлях таким реакторам в Україні.
Що таке малі модульні реактори (ММР), на чому ґрунтуються обіцянки їхнього здешевлення, які питання безпеки залишаються відкритими та які застереження викликає український законопроєкт? Розглянемо ці питання послідовно.
Що таке ММР і як вони працюють
У ядерному реакторі керована ланцюгова реакція поділу урану виділяє тепло. Воно перетворює воду на пару, яка обертає турбіну для виробництва електроенергії. У ММР принцип той самий, що й на великій АЕС; відмінності полягають у масштабі та компонуванні.
За визначенням МАГАТЕ, малий модульний реактор дає до 300 МВт електричної потужності на один блок1. Це приблизно третина від типового реактора великої АЕС, який видає 1000 МВт і більше. Утім, межа умовна: британський Rolls-Royce SMR має 470 МВт, американський Natrium — 345 МВт, і обидва позиціонуються як ММР.
«Модульний» реактор — означає підхід до виробництва: ключові вузли реактора виготовляють на заводі, доставляють на майданчик готовими й монтують як модулі.
Важливе застереження: ММР — не одна технологія, а загальна назва десятків різних конструкцій. За даними Агенції з ядерної енергії ОЕСР (NEA), у світі налічується 127 дизайнів ММР. Детально проаналізовано 74 з них. І лише сім працюють або перебувають у будівництві.
Частина ММР — це зменшені водо-водяні ядерні реактори, споріднені з тими, що працюють на українських АЕС. Інші використовують рідкий натрій, свинець, розплави солей або газ. Відмінності в теплоносії, паливі та фізичних принципах роботи означають і відмінності в ризиках.
Які проблеми ММР обіцяють розв’язати
Інтерес до ММР пояснюється проблемами великих АЕС: високою вартістю та тривалим будівництвом. Серед прикладів — американський Vogtle, французький Flamanville та британський Hinkley Point C. Багаторічні затримки цих проєктів супроводжувалися зростанням вартості в рази проти початкових кошторисів. Для інвестора це означає надовго вкладені кошти та невизначеність остаточних витрат.
Розробники ММР пропонують іншу модель і обіцяють такі переваги:
- Менші початкові вкладення: будівництво окремих модулів замість одного великого блоку.
- Серійне заводське виробництво та повторюваність конструкції замість унікального будівництва.
- Поетапне нарощування потужності відповідно до попиту й доступного фінансування.
- Виробництво не лише електроенергії, а й тепла для промислових процесів.
Від проєктів до будівництва: які є приклади
Проєктів ММР у світі — десятки, але реалізованих об’єктів поки що одиниці. Тож важливо розрізняти оголошені плани, підготовчі роботи, будівництво та комерційну експлуатацію реакторів.
Наприклад, GE Hitachi будує у Канаді, на майданчику Darlington перший західний ММР, що дійшов до реального будівництва — BWRX-300.
У Великій Британії — Rolls-Royce SMR. Реактор обрали для програми, але ще не звели.
TerraPower будує неядерну частину станції у США — Natrium у Вайомінгу — очікуючи на паливо.
Отже, за наведеною в матеріалі картиною, станом на 2025–2026 роки комерційного проєкту ММР із підтвердженим серійним і дешевим виробництвом електроенергії ще немає. Найоптимістичніший горизонт масового розгортання — початок 2030-х років. На цей період орієнтується і Стратегія ЄС щодо ММР, причому за умови виконання запланованих кроків.
Економіка ММР: ставка на серійність
Економічна модель ММР спирається не на масштаб окремого блоку, а на серійність виробництва. У великих АЕС більша потужність дає змогу зменшити витрати на одиницю потужності. Для ММР ставка інша: однакові блоки мають дешевшати й будуватися швидше завдяки повторенню конструкції та накопиченню досвіду, так званій кривій навчання.
Однак очікувана економія ще має підтвердитися на практиці. Тут важливі два поняття:
- FOAK — «перший свого роду». Перший зразок нової технології дорогий: виробництво ще налагоджують, а помилки — усувають.
- NOAK — наступні зразки серії. Очікується, що вони коштуватимуть менше завдяки відпрацьованому виробництву й накопиченому досвіду.
Щоб перейти від дорогого першого зразка до дешевшої серії, потрібен значний портфель замовлень на одну конструкцію. Звідси головна пастка: інвестори очікують низької ціни, перш ніж замовляти ММР, але без масових замовлень ця ціна може не з’явитися.
Додаткова проблема — роздробленість ринку. Якщо замовлення розподіляться між десятками різних конструкцій, жодна з них може не отримати достатньої серії для очікуваного здешевлення. Саме тому чимало незалежних аналітиків сумніваються, що обіцяна економія стане реальністю.
Безпека: менший не означає безпечніший
Прихильники ММР наголошують на меншій активній зоні, меншому запасі тепла та пасивних системах охолодження. Такі системи використовують природні фізичні процеси, а не лише насоси, яким потрібне електроживлення. Для частини водо-водяних конструкцій це може бути перевагою порівняно зі старими станціями.
Проте сам розмір реактора не гарантує безпеки. Варто розрізняти три питання.
Перше — розмір і характер ризику. Менший реактор не усуває ризику аварії автоматично. Він змінює його характер.
Друге — особливості технології. Неводяні конструкції — натрієві, свинцеві, солерозплавні — потребують окремої оцінки небезпек, пов’язаних із теплоносіями, обмеженим досвідом експлуатації та меншою кількістю даних про відмови.
Третє — зрілість і незалежна перевірка. Багато конструкцій ще не пройшли повної незалежної оцінки та процедур сертифікації. Зокрема, німецькі експерти публічно ставили під сумнів економічну доцільність запропонованого для України SMR-160 і вказували на відсутність міжнародного сертифіката.
Стандарти МАГАТЕ та Євратому не передбачають для ММР окремих, м’якших правил. До них застосовують ті самі вимоги ядерної безпеки, що й до великих реакторів, з урахуванням ризику конкретної установки. Отже, менша потужність не означає нижчої планки безпеки.
Майданчики, охорона й аварійне планування
Розміщення багатьох малих реакторів на різних майданчиках означає більше периметрів охорони й зон аварійного планування. Кожен об’єкт потребує обслуговування та захисту за однаково високими стандартами. Водночас ММР можуть розміщувати групами: кілька модулів на одному майданчику, як у польському проєкті BWRX-300 чи канадському Darlington, дають потужність, зіставну зі звичайною АЕС. Тож переваги розподіленого розміщення слід оцінювати разом із додатковими вимогами до охорони та аварійного планування.
Паливо: ризик нової залежності
Паливо й радіоактивні відходи — критично важливі питання для України. Щодо палива один із ключових ризиків полягає в залежності від постачальників.
Зменшені водо-водяні ММР можуть працювати на звичайному низькозбагаченому урані — близько 5% урану-235, як і діючі українські станції. Значна частина інших конструкцій потребує HALEU — урану зі збагаченням від 5% до 20%. За наведеною в матеріалі оцінкою, у промислових комерційних обсягах його досі виробляє фактично лише російська компанія Tenex. США розпочали демонстраційне виробництво на заводі Centrus у 2023 році.
Для України, яка прагне позбутися російської ядерної залежності, це принципове питання. Вибір технології може замінити одну залежність іншою. Це не автоматичний аргумент проти ММР, але надійність і незалежність постачання палива слід оцінювати на початку, а не наприкінці ухвалення рішення.
Україна: плани та законопроєкт №14164
«Енергоатом» має домовленості щодо ММР із Holtec (SMR-160), NuScale, Westinghouse (AP300) та Rolls-Royce. Серед можливих майданчиків Україна пропонувала також Чорнобильську зону. Проте переважно йдеться про меморандуми та вивчення можливостей, а не про розпочате будівництво.
Восени 2025 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №14164 про засади впровадження ММР. Профільний комітет рекомендував ухвалити його за основу. Документ стосується не лише технічних процедур. Він змінює порядок ухвалення рішень щодо ядерних об’єктів. Саме ці зміни викликають застереження ГО «Екоклуб» та інших експертів з енергетики.
Головне застереження — пропозиція створити для ММР спеціальний правовий режим із низкою винятків. У матеріалі це протиставлено підходу права ЄС і стандартів МАГАТЕ: спільні вимоги ядерної безпеки застосовують з урахуванням ризику конкретної установки, а не лише її типу чи розміру.
ЄС розглядає прискорене й скоординоване ліцензування через Стратегію щодо ММР та промисловий Альянс. Водночас ідеться про роботу в межах чинних правил безпеки, без зниження вимог. Застереження до українського законопроєкту полягає в тому, що прискорення процедур не супроводжується рівноцінними запобіжниками.
Також автори законопроєкту пропонують вивести АЕС із ММР з-під дії окремого закону про рішення щодо ядерних об’єктів загальнодержавного значення та передати Кабміну повноваження надавати дозвіл на будівництво.
Сам по собі перехід до урядових рішень не суперечить європейській практиці. У Франції дозвіл на створення ядерної установки надає уряд. У Польщі принципове рішення ухвалює профільний міністр. Але така модель передбачає противаги: незалежного регулятора, оцінку впливу на довкілля (ОВД) з аналізом альтернатив, публічні слухання та дебати, а також можливість судового оскарження.
Натомість законопроєкт №14164, за викладеними застереженнями, прибирає парламентський контроль і звужує участь громадськості без рівноцінних компенсаційних механізмів. Звуження громадської участі також потребує окремої перевірки на відповідність Оргуській конвенції.
Крім того, законопроєкт пропонує скасувати вимогу розглядати щонайменше три альтернативні майданчики для будівництва реакторів, що суперечність принципам безпечного вибору майданчика МАГАТЕ.
Для України це питання особливо важливе через пропозиції розміщувати ММР на територіях старих теплових електростанцій. Наявна інфраструктура сама собою не доводить придатності майданчика для ядерного об’єкта. Потрібно оцінювати ядерну безпеку та фізичний захист, аварійне планування та доступність водних ресурсів, стійкість до ворожих ударів в умовах війни.
Аналіз альтернатив дає змогу зважити ці ризики до початку будівництва.
Передбачає законопроєкт і можливість приватної власності на ядерне паливо для комерційних ММР. Водночас стаття 86 Договору про Євратом закріплює власність Співтовариства на матеріали, що діляться, зокрема збагачений уран і плутоній. Після вступу України до ЄС ця норма застосовуватиметься також до України.
Модель Євратому не перешкоджає приватному фінансуванню. Тому аргумент про необхідність приватної власності на паливо для залучення інвестицій можна поставити під сумнів. Перехідних положень для врегулювання цієї колізії в законопроєкті немає.
Ще одне застереження стосується пропозиції замінити дозвільний порядок зняття реактора з експлуатації на повідомний. Це оцінюється як послаблення державного контролю на одному з найризикованіших етапів життєвого циклу установки.
Окремий ризик — прив’язка винятків до потужності одного модуля, а не всього об’єкта. За такого підходу великий ядерний комплекс можна формально поділити на «малі» одиниці, до яких окремо не застосовуватиметься загальна процедура. Це проблема фрагментації проєкту.
Нарешті, законопроєкт не врегульовує підготовку кадрів і спроможність регулятора оцінювати нові конструкції реакторів та здійснювати нагляд за їхньою безпекою. Саме на підготовці фахівців і регуляторній спроможності наголошує європейська Стратегія щодо ММР. Без цього впровадження нової для країни технології створює додаткові ризики.
Загалом перш ніж ухвалювати рішення про масштабні інвестиції у ММР, Україна має порівняти повну вартість таких проєктів, строки будівництва, ризики та очікувану віддачу з можливостями, які вже дають відновлювана енергетика й системи накопичення. І не факт, що терези схиляться вже на бік атомної енергетики.