Ренатуралізація – як оживити малі річки?

Авторка: Оксана Поль

Річки формують наші ландшафти, а рельєф, клімат і рослинність визначають, як виглядають самі річки. Саме тому певна форма річки є типовою для певного регіону. Наприклад: повільний, вигнутий, піщаний потік на півночі України явно відрізняється від бурхливого гірського потоку в Карпатах. Річкова вода своєю чергою змінює ландшафт, вимиваючи і транспортуючи породу і ґрунт. Так річки і струмки формують русла, долини та заплави. Самі річки та елементи ландшафтів, що вони утворюють, мають екологічну цінність, є середовищем існування численних видів рослин, риби, птахів і тварин. Вони використовуються для місцевого відпочинку, спорту та риболовлі. (3) 

Виходить, що річки потрібні нам з різних причин і вони виконують різні завдання. Та річок у природному стані у світі стає все менше, їх століттями перебудовують та регулюють. Людина осушила, засмітила, закопала і вкоротила, випрямила і каналізувала тисячі річок. Діючи у такий спосіб, людство знищує екосистемні послуги, які надають річки. Зміна клімату підвищує значимість цих послуг, і зараз розвиток водотоків, максимально наближених до природного стану, є важливим завданням галузі охорони водних ресурсів, а стале управління водними ресурсами є невідкладним адаптаційним заходом. З цієї причини повинні бути розроблені надійні, але гнучкі стратегії адаптації, що враховують не лише гідрологічні, а й політичні, соціальні та економічні аспекти.

У 2020 році Державне агентство водних ресурсів України провело засідання з Радою нацбезпеки та оборони (РНБО), де обговорювали загрозу дефіциту води у деяких басейнах річок через антропогенне навантаження. (1) Вода в Україні стає блакитним золотом, саме тому доступ до води повинен бути забезпеченим для населення та промисловості в майбутньому. На жаль, багато водойм в Україні знаходяться в істотно зміненому або штучному стані. Також проблема доступу до води загостриться в близькому майбутньому через зміну клімату (див. малюнок 1). Саме тому вкрай важливо вже почати адаптувати блакитні коридори до кліматичних викликів, важливість і негайність цьому підтверджує залучення РНБО до цього процесу.

У близькому майбутньому будь-який доступ до чистої води матиме значення. Зараз часто станом маленьких струмків чи річок нехтують, хоча невід’ємну частину водного фонду України становлять саме малі річки. Таких річок понад 22 тис. загальною довжиною 100 тис кілометрів. 50 % міського і 90 % сільського населення проживає в басейнах малих річок, хоча переважна більшість з них навіть не мають офіційних назв і не паспортизовані. Стан малих річок є дуже важливим, тому що їх використовують для зрошування земель, вони є основним джерелом водопостачання для промислових, сільськогосподарських, комунальних підприємств, а заплави служать для рекреації та пасовища і відпочинку. Більшість заплав малих річок в Україні розорюються, забудовуються і урбанізовуються. Малі річки наповнюють свої запаси води з ґрунтових вод і переносять цю воду до великих артерій, саме тому водність і стан малих річок впливає на великі. (2)

У кліматичній адаптації часто пропонують підхід «повернення до природного стану без зайвого втручання людини». Догляд за водними об’єктами повинен бути максимально екологічними та, за можливості, підтримувати близький до природного розвиток; такий процес не завжди потребує втручання людини. У найкращому випадку  струмки або річки відновляться від власної динаміки і, в більшості випадків, не потребують технічного втручання для повернення до природного стану. Федеральне агентство з охорони навколишнього середовища Німеччини зібрало приклади відновлення та ренатуралізації малих річок німецьких муніципалітетів. Далі коротко про них.

Основні підходи до повернення річок до природного стану для адаптації до зміни клімату

Забезпечення простору

Там, де немає простору, струмки і ріки не можуть розвиватися природним шляхом. У природних умовах рівнинні річки постійно меандрують, тобто, змінюють своє русло, розмиваючи грунти в одному місці і створюючи відклади у іншому. Для меандрування й потрібен простір (див. малюнок 2). Для створення такого простору виділення меж забудови чи сільського господарство грає визначальну роль – цей процес потребує залучення власників земельних ділянок та фермерів. На заплаві слід уникати інтенсивного сільського господарства, передусім, для  зменшення негативного впливу евтрофікації. Евтрофікація – процес у річці, що відбуваються внаслідок надмірного надходження поживних речовин. Таке трапляється при змиванні добрив із полів та скидів неочищених стічних вод, часто називають цвітінням річки.

Створення умови для природного розвитку

Багато малих річок буквально вкладено в бетон, у такому випадку неможливий самодинамічний розвиток. Гідрогеологічна система річок є досить складною, в річках відбуваються різні процеси, які людина помічає лише з часом, але, наприклад, вимивання та перерозподіл донних відкладів та берегів. Якщо річка в бетоні, то це створює перешкоду для природного циклу транспортування матеріалу, що є одним із необхідних природних процесів у ріці. Також проточні води є середовищем існування для численних видів рослин і тварин, які не можуть розвиватися та існувати через бетонні укріплення. Та і виглядає це непривабливо для дозвілля та відпочинку. Для пожвавлення води потрібно звільнити річку від укріпленого русла, щоб можна було розпочати більш природний розвиток. Якщо немає постійних підкріплень берегів, то достатньо залишити недоторканим берег і берегову лінію. Додатково радять залишати мертву деревину в річці, це буде стимулювати значне покращення середовища існування для біорізноманіття та формувати структуру дна. (3)

Активізувати заплави

Заплава – це частина долини річки, яка затоплюється під час повеней та паводків. Саме повені та паводки формують ґрунти заплави, відкладаючи на ній часточки ґрунтів та гірських порід, які принесла річка, а також найдрібніші частинки породи і органічного матеріалу, а разом з ними і фосфати. (4) Тому заплави такі плоскі та родючі. Такі відклади називаються алювіальними. Алювіальні зони допомагають знизити надходження небажаних речовин у воду. Як буфер, вони лежать між сільськогосподарськими угіддями і річкою і діють як фільтр: стік дощової води з полів, луків і пасовищ може призвести до ерозії поверхні, або до розчинення поживних речовин в ґрунті (див. вище про евтрофікацію). 

У часи активної меліорації річки часто поглиблювали та вирівнювали. Це призводить до того, що води річки перестають виходити з берегів і затоплювати заплаву. Так втрачається частина самоочисної здатності річки, оскільки наноси більше не підіймаються з дна і не відкладаються у заплаві. Проблема часто посилюється розорюванням таких заплав.

Підйом русла річки створює значно кращі умови для відновлення водотоків. Це можна втілити завдяки підняттю русла з переплануванням поперечного профілю до більш “природного”, а відновити первинні прибережні зони можна за рахунок зняття берегових набережних. У деяких водотоках дно повинно залишатися глибоким, щоб забезпечити достатній стік і захистити прилеглі території від затоплення. Навіть тоді не варто повністю обходиться без заплави. Також вторинна заплава, яка глибоко залягає, сприяє відновленню біорізноманіття, та, в той же час, забезпечує дренаж і захист від повеней. Вторинні заплави утворюють зону затоплення і розвитку, розташовану глибше первісної заплави, яка бере на себе основні гідроморфологічні функції і стає місцем середовища для специфічних видів рослини і тварин. В рамках відновлення водотоку може бути допустимо самодинамічний розвиток вторинної заплави. (3)

Структурувати профіль

Навіть маленькі кроки мають значення для захисту водойм. Оптимізоване управління водотоком сприяє пожвавленню струмка або річки. Наприклад: очеретяні зарості, характерні для багатьох низинних вод в Україні, можуть зберігатися і розвиватися, навіть після скошування. Щоб захистити русло річки і берегову лінію, і не нашкодити земноводним, під час скошування для процесів ренатуралізації  необхідно дотримуватися достатньо безпечної відстані та не скошувати менше десяти сантиметрів від землі. Важливу роль відіграє догляд за деревами над водою: найкраще, якщо по обидва береги річки є дерева і чагарники, які підходять для цього місця, але вони не повинні повністю закривати воду, а давати вільний простір для динаміки русла. Період часу для відновлення водних шляхів також має велике значення: слід враховувати час нересту риб, час розмноження водоплавних птахів і періоди сплячки риб і земноводних. Скошування русла і берега річки не повинно відбуватися в період формування цвіту і насіння. Прополювати бажано якомога пізніше: не раніше липня, і бажано до жовтня. Якщо необхідно розчистити дно, або прибрати місцеві дренажні перешкоди, то кращий період для цього – з вересня/жовтня до перших заморозків. Це дозволяє уникнути розчищення у вегетаційний період або під час сплячки риб і земноводних. (3)

Завдяки таким заходам можна адаптувати малі річки до зміни клімату, що забезпечить доступ до чистої води в майбутньому. Федеральне агентство з охорони навколишнього середовища Німеччини радить залучати до таких процесів відновлення людей, які безпосередньо живуть у басейнах річок. У кліматичній адаптації робота з громадськістю грає важливу роль, саме тому передбачається участь населення в процесах планування та реалізації. Такі процеси залучення приводять не тільки до підвищення обізнаності про розвиток водних об’єктів, а й до прямого зворотнього зв’язку та міждисциплінарної комунікації із зацікавленими громадянами та організаціями. (3)

Використані джерела:

1. РНБО (2020): Олексій Данілов: Стратегічне завдання – забезпечення водної безпеки держави в умовах зміни клімату.

2. Нестеренко О. В., Шарков В.В., Журавльова О. А., Нестеров Я. С.,: Проблеми басейнів малих річок. Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури, 2019, №5, 257-258.

3. Umweltbundesamt (Hrsg.): Kleine Fliessgewässer pflegen und entwickeln.

4. Bundesamt für Naturschutz (2015): Gewässer und Auen – Nutzen für die Gesellschaft.1 – 23.

5. WWF for a living planet (2007): Klimawandel und Flüsse. 1 – 4. 

6. Umweltbundesamt (2019): Maßnahmen zur Renaturierung von Fließgewässern.

Ця стаття видана в межах Ініціативи з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні, що здійснюється Міжнародним фондом “Відродження” за фінансової підтримки Швеції.

Думки, висновки чи  рекомендації належать авторам цієї статті і не обов’язково відображають погляди Уряду Швеції. Відповідальність за зміст статті несе виключно ГО “Екоклуб”.