Із початком повномасштабної війни росії проти України сотні українських громадських організацій працюють в умовах нових викликів. Оскільки частина довкіллєвих та енергетичних проєктів Екоклубу зараз на паузі, ми збираємо запити на гуманітарну допомогу від українських громад. Завдяки співпраці із закордонними партнерами та іншими волонтерськими штабами, громади отримують ліки, продукти, одяг, електронні пристрої та інші необхідні речі.
Екоклуб публікує цикл інтерв’ю із колегами, які частково змінили свою діяльність і спрямовують всі сили задля закінчення повномасштабної війни, допомагаючи українським громадам. Серед них – наш колега Дмитро Сакалюк – засновник Ініціативи з фінансової підтримки енергоменеджерів, експерт Екоклубу з енергетичних питань.
Дмитро розповідає, як війна вплинула на його діяльність, як вдається поєднувати волонтерство із вільним часом та у чому він знаходить натхнення у такий нелегкий час.
– Дмитре, чим займався до початку повномасштабного вторгнення?
– Останні 10 років я працював у галузі енергоефективності, зокрема енергоменеджменту та відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Допомагав містам створювати управлінські структури, ухвалювати рішення щодо розвитку систем енергоменеджменту та впровадження енергетичних проєктів, будувати сонячні електростанції. Також активно коментував законодавство у цій сфері, просував фінансові інструменти стимулювання енергоефективності та ВДЕ на місцях (револьверні фонди, енергетичні кооперативи, місцеві енергоефективні закупівлі, програми стимулювання).
Зокрема, Екоклуб допоміг розробити проєктні ідеї енергетичних кооперативів у Житомирі, Коростені, Пологах, Вінниці та у Берездові. Також завдяки нашій допомозі револьверні фонди створили у Славуті, Клевані, Люблинецькій громаді.
– Як дізнався про початок вторгнення? Які були робочі плани, що не вдалося реалізувати через війну?
– Спав тієї ночі погано. Як і більшість, дізнався з розмови по телефону. Прокинувся о 5:50 і зрозумів, що росія розпочала повномасштабне вторгнення у мою країну.
До червня я мав доволі чіткий план роботи. 25 лютого планував взяти участь у тренінгу для голів громад Рівненської області щодо енергоменеджменту та енергомоніторингу. Також у планах я повинен був відвідати Жмеринку, Фастів, Малин, Овруч, Коростень, Новоград-Волинський, Суми та Конотоп. За результатами відрядження планував разом з енергоменеджерами міст та керівниками структурних підрозділів працювати над впровадженням заходів задля економії енергії у закладах бюджетної сфери.
Окремі міста я все ж таки відвідав, але з іншою ціллю – гуманітарною підтримкою громад.
– Чим займаєшся зараз? Розкажи, о котрій розпочинається та як минає звичайний день?
– Щодня прокидаюся о 7:30. Ранкові процедури, кава (прошу пробачення у мого кардіолога та екоактивістів, але зараз без цього напою я не можу), і за роботу. Звик завжди мати перелік завдань на день/тиждень/місяць. Це допомагає мені структурувати роботу, а також нічого не забути. Нещодавно колега сфотографувала мене на вулиці із планувальником та сміялася, запитуючи, чи я з ним не сплю.
Не про всі завдання можу розповісти, але серед них – переважно оперування великими об’ємами даних, логістика, оформлення документації (оскільки звіти ніхто не скасовував) і багато-багато спілкування з людьми. Також намагаюся виконувати завдання, що пов’язані з енергоефективністю та енергоменеджментом. Лягаю спати тоді, коли завершу останнє завдання з мого планувальника.
Нещодавно ввійшов до складу робочої групи “Будівництво, містобудування, модернізація міст і регіонів” Національної ради з відновлення України від наслідків війни. Разом з представниками/-цями державних та місцевих органів влади, бізнесу та громадськості напрацьовуватимемо комплексний План відновлення від наслідків війни.
– Розкажи більше про ініціативу з підтримки енергоменеджерів під час війни? Як з’явилася ідея створення? Що особливо мотивувало допомогти?
– Ініціатива передбачена для енергоменеджерів(-ок), які опинилися в скрутних умовах через війну. Вони можуть отримати разову допомогу у розмірі 100 євро у гривневому еквіваленті.
Думав про такий фонд чи не з перших днів, але не наважувався. Боявся, що не вдасться зібрати достатньої суми для підтримки енергоменеджерів. Але краще спробувати, ніж картати себе, що не вдалося. Саме через спілкування з людьми, слухаючи їхні історії, які проймали до сліз, вирішив створити ініціативу з фінансової підтримки енергоменеджерів для осіб, які робили нашу країну енергонезалежною.
Я не придумав щось особливе. Просто хотів допомогти моїм колегам та друзям, з якими спільно просували зелені технології та енергоефективність.
Щиро вдячний за підтримку ідеї колегам з Екоклубу, Energie- und Umweltzentrum Allgäu gemeinnützige GmbH, Klaus Hoppe Consulting, Олександру Шумельді та іншим.
– Скільки людей відгукнулося надіслати кошти? Хто вони? З яких країн? Яка була їхня мотивація допомогти?
– Більше 20-ти осіб та організацій пожертвували кошти для фінансової допомоги енергоменеджерам. Деякі благодійники воліють не вказувати їхні ім’я та прізвища.
Передусім прохання про допомогу ми поширювали серед колег, які працюють у сфері енергетики. Зокрема, зверталися до жителів Німеччини, Словенії, Франції, Швеції які просувають енергоефективність та перехід на ВДЕ. Кошти також надсилали українці, які не дотичні до енергетичної сфери.
– Скільки вже людей отримало допомогу? Хто вони? Як планують використати кошти?
– Наразі допомогу отримала 27 осіб. Усі планують використати кошти на предмети першої необхідності – їжу, ліки, одяг. Дехто використав кошти, щоб виїхати із тимчасово окупованих територій або територій, що близько до бойових дій. Також окрім або ж взамін фінансової допомоги деякі енергоменеджери отримали матеріальну – налобні ліхтарі, ліки, їжу.
На жаль, з огляду на заходи безпеки, ми не можемо розповісти про всіх, хто отримав кошти. Своїми історіями з Екоклубом вже поділилися енергоменеджерки Тетяна Станенко з Донеччини, Олена Данильчинко із міста Суми, енергоменеджер Денис Ворона із Ніжина, Тетяна Усик з Миргорода, Олександр Корчма зі Слов’янська, Олександра Карпенка з Бердянська та Тетяна Кучмій із Конотопа.
– Хто серед енергоменеджерів в умовах війни продовжує свою роботу? Чи, можливо, є ті, хто змінив діяльність і наразі спрямовує всі сили для закінчення війни?
– Багато енергоменеджерів були змушені тимчасово залишити свої домівки та виїхати на Захід України або закордон. На жаль, коли триває війна, важко говорити про розвиток енергоефективності. У більш спокійних регіонах енергоменеджери стежать за економним споживання енергії. Працюють з відповідальними людьми. Звісно, є ті, які служать у лавах ЗСУ, тероборони чи інших структурах та захищають нашу країну від загарбників. Тримайтеся, ми з вами!
– Як люди можуть отримати допомогу від ініціативи або ж зафондувати гроші для підтримки?
– Отримати фінансову допомогу просто. Якщо Ви дотичні до енергетичного переходу та потребуєте фінансової підтримки – заповніть електронну форму за цим посиланням. Заявки розглядаємо за порядком подання. Наголошую, що передусім ми підтримуємо енергоменеджерів(-ок), які перебувають у зоні запеклих бойових дій, на окупованих територіях чи в містах, які постраждали від ракетно-бомбових ударів агресора.
Яким чином можна підтримати енергоменеджерів (-ок) під час війни, ми розповіли тут. На сьогодні маємо 7 заявок, які потребують фінансування. Головне обов’язково вкажіть призначення платежу.
– Чим ще займаєшся в умовах війни? Скільки громад отримало допомогу?
– Перший тиждень не було структурності. Хотів чимось допомогти, але не розумів, де я можу бути найбільш корисним. Усі завдання здавалися критичними, тож хапався за будь-яке.
Із другого тижня почав чергувати у бомбосховищі та волонтерити. Маючи широку сітку контактів енергоменеджерів по усій країні, ми шукаємо тих, кому допомога найбільш потрібна.
Також допомагаю передавати прилади сонячної зарядки різної потужності для цивільних осіб та військових, які мають проблеми із електропостачанням.
Із перших днів війни і до сьогодні я організував доставку більше 140 вантажів до 14 областей України. Оцінити точну кількість громад, які отримали допомогу можливо, але кожну вільну хвилину я використовую на організацію доставки інших вантажів. Невелику частину гуманітарної допомоги возив особисто.
– У чому вбачаєш найбільшу складність, відправляючи гуманітарну допомогу? Як розставляєш пріоритети, зважаючи на велику кількість запитів?
– Найбільша складність під час організації допомоги – це бажання допомогти усім, хто звертається. Постійно обмірковую, куди найкраще відправити вантаж, щоб він допоміг або зберіг найбільше життів. У перші тижні війни ще кілька днів після відправлення я думав, чи зробив правильний вибір. Із часом, коли почав отримувати відгуки, організовувати допомогу стало легше.
Люди також потребують моральної підтримки. Слухаючи різні історії, часто не знаю, що відповісти. Певно, для мене це найскладніше.
Розставляючи пріоритети відправлення допомоги, звертаю увагу на кілька головних факторів. Зокрема, скільком людям це допоможе, наскільки громада потребує гуманітарної допомоги, які ризики, що вантаж не доїде до отримувача.
– Які запити громад найскладніше реалізувати?
– Найважче працювати із запитами від громад, які просять “всього та побільше”. У такі моменти виникають думки, що найімовірніше таким громадам допомога не надто потрібна, якщо у запиті немає пріоритизації першочергових потреб та не вказаний їхній орієнтовний розрахунок. Проте намагаюся не піддаватися емоціям, бо розумію, що деякі селищні, міські ради та адміністрації працюють під бомбовими ударами. Завжди намагаюся з’ясовувати реальні потреби.
– Що мотивує продовжувати допомагати громадам?
– Я вірю, що кожна людина повинна щось робити задля нашої перемоги. Я не вмію стріляти зі зброї, проте маю навички організації процесів і не боюся фізичної праці.
Мої доньки, яким три та шість років, гордо називають себе українками. Такі діти є в кожній громаді. Я допомагатиму їм, допоки зможу. Хочу, щоб наші діти жили у вільній, демократичній та успішній країні!
– Зважаючи на інтенсивний робочий графік, чи вдається відпочивати? Як проводиш вільний час?
Під час війни на відпочинок маю не так багато часу. Інколи граю у міні-футбол з друзями, які часто допомагають мені возити вантажі власними авто.
Час на відпочинок буде після перемоги.
– Чи вбачаєш продовження підтримки енергоменеджерів після перемоги?
– До війни роль енергоменеджерів у громадах часто недооцінювали. Сподіваюся, що згодом це зміниться, усім необхідним енергоменеджерів забезпечуватимуть громади, тож наша ініціатива не буде потрібна.
Маю певні ідеї, яким чином трансформувати роль ініціативи після перемоги. Не знаю, чи вдасться здійснити задумане, але вірю у свої сили та наполегливість, а також у підтримку моїх однодумців з Екоклубу.
– І наостанок, на що першочергово буде спрямована твоя робота після перемоги?
– Відразу після перемоги я проведу трохи часу зі своєю сім’єю. Дивитимусь, як діти гратимуться та бешкетуватимуть, як їстимуть морозиво та цукерки. А потім – знову до праці!
Упевнений, що після нашої перемоги ніхто в Україні не захоче буде енергозалежним від будь-якої країни. Тож ми повинні стати лідерами у Європі у сфері енергоефективності, відновлюваних джерел енергії, накопичення та зберігання енергії. Важливо це робити без шкоди довкіллю. Тому планую брати активну участь у напрацюваннях та коментуванні законодавства, розвитку енергоменеджменту в громадах, впроваджені “твердих” (будівництво, ремонт) проектів.
У минулому матеріалі ми розповідали про координаторку енергетичних проектів в Екоклубі та лідерку коаліції “Енергетичний перехід” Наталю Литвин. Як війна вплинула на її діяльність та що Наталя планує робити після перемоги, читайте за цим посиланням.
Ця стаття видана в межах Ініціативи з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні, що здійснюється Міжнародним фондом “Відродження” за фінансової підтримки Швеції. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам цієї статті і не обов’язково відображають погляди Уряду Швеції. Відповідальність за зміст статті несе виключно ГО “Екоклуб”.
